Володимир Зеленський та Єнс Столтенберг (фото: Getty Images) Автор: Роман Кот, Мілан Лєліч
Лідери країн НАТО зберуться на останній саміт перед можливим президентством Дональда Трампа і розроблятимуть "стратегію захисту" від можливої зміни курсу США. Один з її елементів – довгострокові зобов'язання перед Україною. Про те, що обговорюватимуть на саміті у Вашингтоні, які рішення будуть ухвалені, та що отримає Україна – читайте у матеріалі журналістів РБК-Україна Романа Кота та Мілана Лєліча.
ЗМІСТ
-
Порядок денний саміту
-
Посилення оборони та стримування Росії
-
Україна як одна з головних тем саміту
-
Страхування на випадок турбулентності у США
-
НАТО в Індо-Тихоокеанському регіоні та додаткові аргументи для Трампа
На минулорічному саміті НАТО у Вільнюсі атмосфера була досить нервовою – Україна очікувала від альянсу політичного запрошення до вступу. Але цього не сталося. У цьому ж році все виглядає спокійніше: як мінімум, Україна підходить до саміту з більш реалістичними очікуваннями. А фінальні документи готуються заздалегідь, як це і прийнято на заходах подібного рівня, – а не обговорюються вже в розпал саміту, як це було у Вільнюсі. Суто ж практичних результатів, які вже невдовзі допоможуть Україні у відбитті російської агресії, може бути навіть більше, ніж минулоріч.
Однак загальні настрої у США вельми тривожні. Цей саміт – останній, який відбудеться перед можливою зміною влади у США. Як повідомляють американські медіа, країни альянсу вже зараз починають готуватися до можливого приходу до влади Дональда Трампа з його крайнім скептицизмом щодо трансатлантичної співпраці. Тож у Вашингтоні союзники будуть намагатися закласти максимально надійний фундамент на осяжне майбутнє альянсу, який би убезпечив його від майбутніх потрясінь. Один із елементів цієї роботи – створити довгострокову політику підтримки України, яка не залежала би (по мірі можливості) від непередбачуваних кроків Трампа.
Порядок денний саміту
Хоча саміт у Вашингтоні і називають «ювілейним» – НАТО відзначатиме 75-у річницю свого створення – але особливих приводів для святкувань у членів альянсу немає. За останній час НАТО стикається із все більшою кількістю викликів.
Поки Україна відтягує головні російські сили на себе, НАТО стикається з диверсіями Росії на підводних трубопроводах, кібератаками, блокуванням GPS для цивільної авіації, інформаційними спецопераціями.
Тож саміт у Вашингтоні сконцентрується на трьох головних темах. Їх озвучив генсек альянсу Єнс Столтенберг ще наприкінці травня. Це “посилення оборони та стримування”, підтримка зусиль України щодо самозахисту та продовження зміцнення глобального партнерства НАТО, “особливо в Індо-Тихоокеанському регіоні”. Всі три пункти пов’язані між собою та впливають на рівень допомоги Україні.
Посилення оборони та стримування Росії
“Посилення оборони та стримування” НАТО намагається здійснити вже тривалий час. На саміті в Мадриді 2022 року альянс ухвалив нову стратегічну концепцію, де головною загрозою була визначена Росія. Рік по тому у Вільнюсі союзники погодили нові плани для протидії Кремлю. Цього ж року у Вашингтоні мова буде йти про реалізацію цих планів. Це означає виділення додаткових фінансових ресурсів, збільшення виробництва зброї, та поглиблення співпраці.
Щодо витрат на оборону певні успіхи вже є. За даними самого НАТО, цьогоріч понад 20 країн-членів витрачатимуть на оборону більше 2% від ВВП, а 5 країн альянсу – понад 3%. Серед лідерів – Польща, Естонія, США, Латвія та Греція. Відстають за видатками переважно країни Південної Європи, а також Бельгія. Втім, навіть таке досягнення деякі країни вважають недостатнім. Так, президент Польщі Анджей Дуда закликає, щоб показник витрат на оборону у 3% ВВП закріпили для всіх членів НАТО.
Щодо збільшення виробництва зброї, члени НАТО підведуть підсумки виконання Плану дій оборонного виробництва (Defense Production Action Plan), який був узгоджений рік тому у Вільнюсі. Союзники візьмуть на себе нові зобов’язання по зміцненню свого промислового потенціалу. Деякі результати вже відомі.
За словами представниці США при НАТО Джуліан Сміт, оборонне виробництво в Європі зросло приблизно на 40%, США також “зробили значні кроки вперед”. До повномасштабної російської війни Штати виробляли щомісяця близько 14 тис. боєприпасів калібру 155 мм, а тепер виробництво зросло до 80 тис. на місяць.
Однак досі не вирішеною залишається проблема планування та можливості укладати контракти на тривалі терміни. Без цього приватні виробники зброї не можуть планувати інвестиції, які є досить дороговартісними.
Зустріч міністрів оборони НАТО 14 червня (фото: Getty Images)
Як вихід із ситуації, НАТО має намір створити платформу для допомоги у формуванні національних стратегій з виробництва зброї, повідомляє Euractiv. Планується, що країни альянсу візьмуть на себе зобов’язання розробити національні плани та стратегії щодо прискореного зростання своєї оборонної промисловості. А сам альянс буде в ролі транспортера та фасилітатора для розширення їхніх можливостей.
З посиленням обороноздатності НАТО теж нібито є успіхи. 14 червня міністри оборони НАТО попередньо узгодили варіанти відповіді на ворожі дії Росії. Серед іншого, це посилення обміну розвідувальними даними, посилення захисту критичної інфраструктури, включно з підводним середовищем і в кіберпросторі, а також додаткові обмеження для російських розвідників.
“Сьогодні ми маємо 500 000 військовослужбовців у стані високої готовності в усіх сферах діяльності, що значно перевищує ціль, поставлену на Мадридському саміті 2022 року», – повідомив Єнс Столтенберг 14 червня.
Члени Альянсу повернуться до цього порядку денного у Вашингтоні, імовірно, основна увага буде зосереджена на захисті критичної підводної інфраструктури.
Україна як одна з головних тем саміту
У всіх цих ініціативах Україна відіграє вкрай важливу роль, де-факто, вже будучи складовою східного флангу НАТО. Тобто, на рівні генералів та міністрів оборони альянсу все конструктивно. Деякі проблеми, як і раніше, виникають на політичному рівні.
“Проблема для НАТО – це рішучість та політична воля. На жаль, моя країна, Америка, також ця адміністрація (Джо Байдена — ред.) дуже обережна у плані підтримки членства України в НАТО”, – каже РБК-Україна колишній спеціальний радник з питань Росії та Євразії Армії США в Європі Марк Войджер.
Про запрошення України до альянсу в будь-якому разі мови не буде – ще у Вільнюсі США та Німеччина ясно дали зрозуміти, що для них це є «червоною лінією», принаймні, поки триває україно-російська війна. Однак не лише українські, а й американські посадовці неодноразово підкреслювали, що у Вашингтоні формулювання щодо шляху України до НАТО будуть оновлені і позначать певний прогрес.
Окрім цього політичного жесту, на саміті плануються і цілком практичні речі. Їх загальна мета – зробити Україну оперативно сумісним партнером, щоб, коли настане політичний момент, сили України могли безперешкодно інтегруватися в НАТО, як це відбулося із Фінляндією та Швецією. Це буде подаватися як «міст до членства» України в НАТО – таке формулювання має прийти на зміну вже затертій фразі про «відкриті двері до вступу в альянс».
Ключовим днем для Києва буде 11 липня, коли заплановане засідання Ради Україна-НАТО, а також зустріч лідерів країн, що уклали безпекові угоди з Україною, із українським президентом Володимиром Зеленським.
Уже відомо, що Київ отримає нові засоби ППО. Їх кількість та конкретна номенклатура стане відома в ході саміту. Протягом останнього часу команда Байдена обговорювала можливість повернути вісім комплексів “Patriot” з Ізраїлю, аби потім їх передати Україні. Але успіх цієї ініціативи зараз головним чином залежить від того, чи не почнеться невдовзі повномасштабна війна між Ізраїлем та бойовиками «Хезболли». Україна, окрім того, вела двосторонні перемовини щодо ППО з кількома європейськими державами. Також на саміті очікується ряд домовленостей з окремими членами НАТО щодо поставок Україні й інших категорій озброєнь.
Комплекс «Patriot» під час виконання бойового завдання (фото: Getty Images)
Крім того, лідери НАТО підпишуть зобов’язання фінансувати військову допомогу для України наступного року у розмірі 40 млрд євро. Внески кожної країни плануються пропорційні до її ВВП (Угорщину з переліку донорів, очевидно, вилучать).
Раніше цього місяця міністри оборони країн НАТО підтвердили створення нового командування НАТО у німецькому місті Вісбаден. Воно координуватиме навчання та надання допомоги Україні у сфері безпеки. Досі цю роль виконувала «Рамштайнівська група» під проводом США. Передача координації допомоги Україні під парасольку НАТО також можна розглядати як «захисну стратегію» від приходу Трампа.
Страхування на випадок турбулентності у США
Такі новації з’являються саме зараз не просто так. Хоча формальним господарем саміту залишається Джо Байден, над зустріччю витає «тінь» Трампа. Потенційний новий президент США регулярно робить резонансні та суперечливі заяви щодо безпекової ситуації в світі та підтримки України.
Поки що обидва кандидати на посаду президента США за рейтингами ідуть “ніздря в ніздрю”. Та на тлі невдалих для Байдена дебатів і розмов про можливе зняття його з виборів у союзників Вашингтону стало більше приводів турбуватися за майбутнє.
Поза тим, оприлюднення “мирного плану” Трампа, дипломатична активність угорського прем’єра Віктора Орбана та наміри Болгарії підняти питання «миру» на саміті є симптоматичними.
“Це певний механізм підстраховки на той випадок, якщо нова американська адміністрація раптом буде блокуванням допомоги Україні реалізовувати примус до переговорів. Тому те, що це передається під більш розширений формат НАТО, має свою логіку і дозволить деякі ризики зменшити, – каже РБК-Україна президент Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайло Гончар.
Втім, це все заходи “про всяк випадок”, адже ніхто до кінця не знає справжньої позиції Трампа. І чи є вона у нього взагалі.
“Насправді, ті зауваження, які були в Трампа раніше, коли він був президентом, це вимоги, щоб не тільки Сполучені Штати Америки були найбільшим контриб’ютером, а щоб інші країни досягли двох відсотків, щоб вони платили так само за безпеку”, — зазначає в коментарі РБК-Україна екс-голова комітету Верховної Ради у закордонних справах, керівниця Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ганна Гопко.
З іншого боку, больові точки та психологічні слабкості і нахили Трампа також відомі, і їх збираються викоритовувати. Зокрема, його зацикленість на стримуванні Китаю.
НАТО в Індо-Тихоокеанському регіоні та додаткові аргументи для Трампа
Третій пункт порядку денного на саміті стосується ситуації в Індо-Тихоокеанському регіоні регіоні. Останнім часом тут найбільше привертає увагу тісна співпраця Росії з Північною Кореєю. Та не для всіх членів НАТО цей регіон однаково важливий.
Для США Індо-Тихоокеанський регіон є ключовим у контексті стримування Китаю. Для багатьох європейських членів НАТО це менш пріоритетна річ. Довгий час проти надмірної активності альянсу в Східній Азії виступала Франція. Президент країни Емманюель Макрон заявляв, що сфера діяльності НАТО в такому випадку відійде надто далеко від початкового, «північноатлантичного» фокусу. Через французьку позицію, приміром, так і не було створено Офіс зв’язку НАТО у Японії.
Генсек НАТО по центру та голови МЗС Австралії, Японії, Нової Зеландії і Південної Кореї (фото: Getty Images)
Тож Китай у офіційних документах НАТО згадують принаймні з 2019 року. Але суто на рівні альянсу робилося мало. Однак ситуація змінюється, не в останню чергу через збільшення постачань у Росію китайських товарів подвійного призначення.
«НАТО не вважає Китай противником, але він кидає виклик нашим цінностям, інтересам і безпеці», – описував ситуацію генсек альянсу Єнс Столтенберг.
На полях саміту у Вашингтоні планується зустрічі лідерів НАТО із керівниками Японії, Південної Кореї, Австралії та Нової Зеландії. На порядку денному – питання допомоги російській оборонній промисловості з боку Китаю, і як їм запобігати.
Європейські члени НАТО, як і раніше, не планують активних військово-політичних зусиль проти Китаю у регіоні .
“Звісно, НАТО стало глобальною організацією, але багато-хто серед європейських країн-членів виходить з попереднього досвіду. Не дивлячись на те, що НАТО допомагало Сполученим Штатам в Афганістані, та місія закінчилася повним фіаско. Тому європейські члени альянсу навряд чи будуть прихильні до розгортання активності в Східній Азії”, – каже Михайло Гончар.
Разом з тим, європейські члени НАТО мають можливості впливати на КНР економічно. Приміром, 4 липня Єврокомісія запровадила тимчасові мита на імпорт електромобілів з Китаю.
І в майбутньому такі важелі впливу Європи на Китай можуть бути ще одним аргументом для Трампа. Мовляв, сильне НАТО, включно з його європейськими членами, потрібне Сполученим Штатам.
“Трамп бачить Китай великою загрозою. Ще будучи президентом, він впроваджував різні тарифні мита, які били по економіці Китаю. Тому наше завдання зараз – показати, що сильне НАТО в інтересах США, як стримувач геополітичних амбіцій Китаю. А сильне НАТО означає, що Україна є його членом. Тому що у нас є найбільш професійна і з унікальним досвідом армія. Тобі дешевше взяти Україну в НАТО, дешевше зробити НАТО сильнішим, ніж створювати десятки різних альянсів для протидії майбутнім агресіям Китаю”, – каже РБК-Україна Ганна Гопко.
Таким чином, Вашингтонський саміт точно принесе Україні чимало конкретної користі, для подальшого відбиття російської агресії. Проте щодо фундаментального питання – членства в НАТО – прогрес буде помірним. Як і раніше, все залежить від політичної волі країн-членів альянсу, а консенсус буде неможливим без згоди США та Німеччини. Тож як мінімум до завершення війни з Росією очікувати на справжні прориви не доводиться. Хоча й це може бути необхідною, але недостатньою умовою.
При написанні матеріалу використовувались публічні заяви Генерального секретаря НАТО Єнса Столтенберга, звіти із сайту НАТО, публікації європейських та американських медіа, коментарі екс-спеціального радника Армії США в Європі з питань Росії та Євразії Марка Войджера, екс-голови комітету Верховної Ради у закордонних справах, Керівниці Мережі захисту національних інтересів «АНТС» Ганни Гопко та президента Центру глобалістики “Стратегія XXI” Михайла Гончара.