USD28.2033

В Україні є сила, яка не пропустить рускій мір

В Україні є сила, яка не пропустить рускій мір

Реваншу не буде.

В Україні є сила, яка не пропустить рускій мір.

Щоб зрозуміти це, варто було прийти-приїхати на День Незалежності в Київ і подивитися на «народний» військовий парад.

Не всіх убила війна. Не всі виїхали за кордон. 
Приказка «за одного битого двох небитих дають» – точно про нас.

Закінчився День Незалежності. Вже написані сотні чи тисячі дописів учасниками параду, а я зі своїм враженням забарилася. Я й досі оговтуюся від осмислення побаченого і почутого. Я приходжу до тями від усвідомлення СИЛИ українського народу.

Ця сила не допустить реваншу. Ця сила не допустить рускій мір в Україні.

Це усвідомлення прийшло, коли ми, кияни і гості, живим коридором стояли вздовж вулиць, а повз нас мала пройти колона ветеранів. Ми стояли, чекали. У нас не було режисера. Ми не домовлялися, що робити. Наші дії були спонтанні і спільні. Багато з нас були у вишиванках. Ми були українцями.

Перед початком проїхало їхало авто і голос з гучномовця чемно просив учасників живого коридору не виходити на поїжджу частину, по якій рухатиметься ветеранська колона.

Ми чекали. Спочатку з’явилися вершечки прапорів. Вони наближалися, росли, ставали прапорами, за якими чітко окреслилися люди. Коли з’явилася голова колони, нас наповнила радість. Колона наближалася. Не змовляючись, ми почали скандувати: «Сла-ва! Слава!»

Попереду йшли вдови і матері. Вони несли портрети своїх синів, чоловіків, братів – зрілих, але більше молодих. Вони усміхалися до нас з портретів, якось безтурботно, ніби світлини закарбували ті миті, коли наші захисники були ще з нами, коли ті були щасливі. І ми заплакали. Живий коридор плакав від болю за втратою. Від усвідомлення, через що пройшли наші герої. Люди вздовж вулиць плакали від болю за вдів і матерів, від болю за сиріт. Від болю за свою країну і її знищений цвіт.

За колоною з матерями ішла колона учасників бойових дій. Повз нас проходили рядочки ветеранів в медалях та орденах. У візках, на протезах, чи на своїх, часто без руки або й без двох, кульгаючи чи рівно, тримали стрій. І ми стали аплодувати їм і хором вигукувати «Дя-ку-є-мо» і «Слава! Слава Героям». Ветерани йшли, ішли, а ми аплодували, аплодували, дякували, дякували. У пам’яті зринули кадри хроніки ІІ Світової, як наші, з квітами в тилу зустрічали наших з війни – і ця паралель додала гіркоти, невже це відбувається не в минулому, а тепер і з нами.

Читайте также:

Закон о соцзащите от аварии на ЧАЭС не выполняется полностью – Офис омбудсмена

Колона все йшла. Ветерани були вишикувані по областях. Кожна область несла свій розтягнутий на всю ширину вулиці банер, свої герби, свої знамена. Ми безперервно аплодували і гукали «дякуємо» та «слава». Ми хотіли це сказати кожному ветеранові, але їх було так багато, що ми намагалися подякувати кожному рядочкові у шерензі кожної області. Але і їх було багато, вони йшли безперервно, тож ми безперервно гукали «слава» і «дякуємо», утворивши в повітрі омофор, зітканий з поваги, подяки і любові, щоб тим омофором огорнути кожного бійця.

Якоїсь миті мені здалося, що ветерани трохи розгублені. Може вони не очікували на хвилю такої вдячності? Адже наша країна дуже мало говорить їм про це по телевізору, на вулицях. В житті вони мабуть більше чують «ми вас туда нє пасилалі». Така вже у нас сформувалася державна політика, якою політики ще й пишаються, що громадяни не відчувають, що у нас війна і ми воююча країна. Така політика автоматично викинула ветеранів на узбіччя байдужості, як щось звичне, повсякденне. Аж такий живий коридор щирої безмежної подяки уздовж усього маршруту слідування ветеранів. І цей живий коридор плаче, журиться, витирає сльози й усміхається, любить, дякує, пишається.

Читайте также:

Эпидемиолог рассказала о действенном методе против заражения коронавирусом

Колона йшла, і йшла, і йшла. І так майже дві години поспіль безперервного потоку. Ми аплодували і дякували, дякували й аплодували. Якось на концерті ми аплодували хвилин 20 і кричали «браво», після чого я не відчувала довго ні рук, ні голосу. А тут дві години безперервного плескання в долоні та на весь голос безперервного вигукування подяки – а долоні ніби не плескали, готові хоч весь день аплодувати, і горло ні на йоту не охрипло, ніби й не кричало.

За колоною з ветеранськими областями йшла колона з окремими батальйонами, за колоною з батальйонами ішла колона з капеланами, за колоною капеланів ішла колона госпітальєрів. Усі зі своїми банерами, усі зі своїми знаменами. За колоною госпітальєрів ішла колона борців за Україну, політв'язнів та репресованих радянським режимом. А ми все аплодували і дякували…

Мабуть я кричала дуже голосно своє «Дякую», бо іноді ветерани вихоплювали мене очима з натовпу, упізнавали, махали привітно:

Читайте также:

Замість язика до Києва має вести мова

– Пані Ларисо, ходіть до нас, у наші ряди! – і це було зворушливо.
І що найголовніше, фраза, від якої наверталися сльози. 
– Пані Ларисо, дякуємо за тил!

А дехто з ветеранів навіть умудрявся вийти зі строю і обійняти мене. Зненацька запитала себе: «Чи обіймали б вони так мураєвих і червоненків» за їхню діяльність? Адже в колоні йшли і україномовні, і російськомовні – і вони були однодумці. Бо разом тримали банери «За українську Україну». Вони розуміли, що це значить. Це Україна без руского міра.

В Україні є сила, яка не пропустить рускій мір

Колона скандувала: «Україна понад усе!», «Слава Нації!», «Смерть ворогам».

Знаєте, що ще скандувала ця колона, яка крокувала в орденах і медалях? Яка понюхала пороху, яка зазирнула в очі смерті, яка вміє воювати не на словах і вже не зупиниться ні перед чим. Ця колона ветеранів скандувала: НАМ ПОТРІБНА ПЕРЕМОГА! Не «побєда» – перемога. Перемога над ворогом – і для початку перемога тут, в Україні…

Учасники колони розтягнули величезний банер: «УКРАЇНА БУДЕ УКРАЇНСЬКОЮ»

Замикали колону звичайні громадяни, як я. Пропускаючи ветеранів, живий коридор вливався у хвіст колони і ставав її продовженням.

І в цьому всьому була така могуть, така міць, таке єднання, такий український сильний дух, що спирало подих.

ЯК би я хотіла, щоб після білосніжної постановки модними талановитими режисерами президентської частини параду, президент, його команда і постановники приєдналися до колони, яку організував «народ».

ЯК би я хотіла, щоб вони нарешті побачили УКРАЇНСЬКУ природу цієї стихії і, що головне, її СИЛУ.

ЯК би я хотіла, щоб вони відчули, що насправді ОЦЯ сила вирішує, куди їм усім рухатися включно з їхніми олігархами. Так, вони можуть деякий час плисти проти цієї річки і її сили, але рано чи пізно, ця стихія примусить їх плисти в одному напрямку. Як примушувала всіх.

Як би я хотіла, щоб керівництво нашої країни, а також вся п’ята колона, якій робить реверанси державне керівництво – ЗРОЗУМІЛИ: чинити опір марно. Ви лише втрачаєте час і свій, і наш. У кінцевому результаті все одно буде по-нашому. Буде так, як вирішить ЦЯ СИЛА, буде по-українському.

Керівництва тому і не було на цьому параді, бо це незрозумілий йому український світ. А дарма не було. Бо цей світ прийдеться зрозуміти.

Ми пройшли точку неповернення. Все. Це крапка. Буде Українська Україна. А від керівництва держави лише залежить, КОЛИ вона буде. Якщо влада чинитиме опір, насаджуючи чи прилаштовуючись до русского міра – українська Україна постане пізніше. Не чинитиме опір – постане раніше. Але українська Україна так чи інакше БУДЕ.

Так, будуть спроби не допустити Української України. Буде ще багато небезпечних спроб. І головний фронт зараз проходитиме не на сході з танками. І не в телевізорі з рускімі воплями. На сході і в телевізорі все видно. Головна підпільна НЕВИДИМА, непомітна неозброєними оком війна ведеться зараз в освіті. В освіту оркестр руского міра залучив звучання ще одного музичного інструмента, з гіпнотичним ефектом, назва якого мультикультурний космополітизм. Мета якого виховати високоосвічену людину, поліглота – але без коріння, без роду й племені, людини світу, байдужу до українських цінностей і горду за все запозичене, НЕукраїнця. Ще нас чекає запекла боротьба на цій ниві.

Але й це ми поборемо. Щоб бути впевненим, Вам треба було побувати на параді.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (1)

    Чтобы оставить комментарий необходимо

    "Ничем так не восхищаются в политике, как короткой памятью."

    © Джон Кеннет Гэлбрейт

    Регистрация

    (Максимальный размер файла 0,5Mb)

    Восстановление паролю

    Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

    Почти 450 тысяч украинцев записались в очередь на COVID-вакцинацию

    ЦПК собирает информацию о судьях-коррупционерах. Имена передадут для санкционных списков

    Магера: Київ, мабуть, єдина столиця у Європі, муніципальній владі якої начхати на свою історію та архітектуру

    Телеканал Sky News показал изнутри лагерь российских войск у границ Украины. ФОТО, ВИДЕО

    В Китае разработали «умное окно», которое меняет режим прозрачности

    После ликвидации. У Зеленского рассказали о возможной судьбе судей скандального ОАСК

    Питання про ліквідацію ОАСК було відкрите вже давно: Ющенко не зміг, Порошенко не захотів – Шабунін 

    Android позаботится, чтобы пользователи чаще смотрели по обе стороны улицы

    В Украине за месяц зарегистрировали почти 1,7 тысячи случаев туберкулеза

    Суд отказался привлекать к ответственности судей КСУ за конфликт интересов – НАПК

    Байден позвонил Путину: глава Белого дома поддержал Украину

    Hubble показал галактическое скопление во Вселенной

    Офис президента и Госуправление делами Зеленского запутались в своих “Кадрах”

    Сазонов: Без русских туристов любая страна сразу становится привлекательнее, чище и популярнее. Одичалые должны отдыхать за стеной

    Вторжение в Украину не даст Путину высокий рейтинг, как 7 лет назад – Washington Post

    Intel планирует производить чипы для авто

    Рада отклонила законопроект о штрафах за нарушение обязательной самоизоляции

    Донбасс. Зеленский усомнился в решении взять под контроль военные позиции у Шумов – Time

    В Україну намірився черговий атмосферний фронт. Він буде із непростим характером, – Діденко

    Береза: Кремляди повышают ставки. И не удивлюсь, если они будут бомбить свои Воронеж и Ростов, а обвинят в этом США и Украину