USD28.2033

Влада перейшла до явного відкату на гірше, ніж дореволюційний режим, – Дацюк

Влада перейшла до явного відкату на гірше, ніж дореволюційний режим, – Дацюк

Коли зрештою все в країні почне змінюватися? Причому змінюватися настільки очевидно й незаперечно, щоб хоча би молодь за кордон не тікала, а інші би сказали – ну, може щось і буде тут на краще.

Відповідь на це питання не така проста, як це може здатися чи як це спрощено висвітлюють ЗМІ.

Фактично в країні вибудувано ту ж саму систему, яка була за Кривавого Президента. Тобто в Україні відбулася Реставрація.

Більше того, економіка та політична система зруйновані сьогодні набагато більше, ніж за попереднього владного режиму. Окрім того, Україна втратила частину територіального суверенітету і перебуває у стані війни, яку влада не хоче визнавати і не хоче витрачати ресурси, що розкрадаються олігархами та корупціонерами, на війну.

Ситуація за останній час настільки зайшла в глухий кут, що тепер вже точно й остаточно – зміни можливі лише в результаті революції. Ніякий еволюційний чи реформістський рух надалі неможливий, бо влада перейшла до явного відкату на гірше, ніж дореволюційний режим.

Революція – це коли змінюються всі. Коли якась частина суспільства змінюватися не бажає і має ресурси (чи вона знайшла спосіб, як ці ресурси отримати), то ця частина суспільства змінюватися не буде. Якщо, звичайно, їх не позбавити цього ресурсу і не змусити змінюватися.

Основні ресурси олігархічної влади сьогодні це: монополізм в економіці, який через незаконне злиття виконавчої та законодавчої влади дозволяє викачувати гроші з бюджетів в обхід споживачів на користь олігархів; нелегітимна політична влада, яка монополізувала ЗМІ й забезпечила диктат фейкового порядку денного, що дозволяє уникати змістовної критики влади; корумпована правова система, яка дозволяє владі втримувати такий порядок речей.

Решта причин, які блокують революцію в країні, – суто суб’єктивні.

Тільки не плутайте, будь-ласка, революцію з Майданом як публічним виявом протесту. Фактично в Україні почалася ревізія Майдану. Його все частіше називають переворотом, яким він власне не був. Хоча переворот поза Майданом справді був. Бо поки революціонери святкували перемогу, а деякі ділили “золоті батони”, олігархи повертали собі владу шляхом олігархічного перевороту.

Але в чому Путін не має рації, так це в тому, що до влади в Україні прийшла хунта. Адже Путін не може критикувати українську олігархічну владу, бо ця критика небезпечна для нього самого. Олігархи принципово не можуть бути хунтою, в них інше світобачення й інша психологія. Вони навіть найняти хунту бояться, бо вона насамперед відхунтить їх самих.

Отже, перша суб’єктивна причина гальмування революції – це небажання змін. Тобто українці не люблять змін більше за інші народи. Тому що зміни у Фронтирній країні це завжди великі людські жертви та всілякі руйнування. Отже, продовження олігархічного рабства – це плата українців за відносно невеликі жертви в цій млявій війні з олігархами та Росією на виснаження.

Читайте также:

Гибридный плацдарм для российской агрессии в Беларуси

Із рабством, як із гріхом. Не можна боротися проти рабства, не переставши бути рабом у серці своєму. Тобто звільнення від рабства щонайперше потребує внутрішніх змін. Але більше за все на світі люди не люблять змінюватися самі. І до будь-яких невідворотних змін вони намагаються пристосовуватися шляхом компромісів чи жертв. Але пристосування через компроміси – це не зміни.

Більше того, навіть у жертву люди намагаються принести не себе, а когось іншого. Це ж так зручно – призначити когось винуватим і пожертвувати ним. І нехай наступне покоління потерпає від цих жертв у минулому – як від провини чи як від прокляття. Саме так і сталося на початку ХХ століття. Нехай змінюються інші – такий лінивий імператив. Якщо ціною зміни інших поставити зміну себе, виявиться, що ніхто змінюватися не хоче.

Отже, радикальних і швидких змін не хочуть всі в Україні. Але олігархічна влада не хоче навіть повільних змін. Тож мова йде про ще одну суб’єктивну причину – неадекватність правлячого класу, який навіть перед лицем війни та розпаду країни не бажає змінюватися.

Християнське “Багато покликаних, та мало обраних”. (Мф. 22: 14) у демократії звучить дуже зловісно, оскільки все перевертається до навпаки. Обрані скурвлюються, а покликаних ігнорують.

Читайте также:

Крах гривны, нехватка валюты и пенсионный коллапс: наглая ложь наконец открылась

Саме зараз у контексті буквального розуміння обраності – обрані перестали бути обраними, але переобиратися не бажають. Більше того, вони навіть не розуміють, що обраність це не тільки обраність щодо влади та багатства. Це, перш за все, обраність відповідальності. Щойно для них ввели електронні декларації, вони одразу ж забажали такі декларації для всіх. Тобто вони не розуміють навіть, що така вимога ганебна. Обраність – це відповідальність, яка дає перевагу влади та багатства, а не навпаки. Бо якщо навпаки, то відповідальності завжди уникатимуть.

Планована схема катарсису після революції 2013-2016 не спрацювала. Тобто схема “обираємо до влади найкращих фз компетентних, а кривава революція, війна та тиск люстрації дасть їм можливість переосмислити себе і змінитися” не спрацювала. Руйнування колективних мотивацій правлячого класу зайшло надто глибоко. Самостійно вони змінитися не можуть.

Отже, якщо не виходить просто змінити правлячий клас через люстрацію, потрібно пробувати складніше. Інакше кажучи, революція не починається, бо в Україні немає контреліти – зі своєю програмою, зі своєю організацією, зі своїми незалежними середовищами комунікації. Як би там не було, але навіть на Майдані були нові обличчя, на які ми сподівалися. Двоє з них уже спалилися. Третій, точно не революціонер, але він якось випав із поля зору громади, оскільки політика центральної влади подразнює громаду дуже сильно.

Нинішні проблеми, з якими зіткнулася Україна, не можуть бути вирішені ні волею націоналістів, ні компетенцією менеджерів від бізнесу, ні навичками зазвичай корумпованих чиновників-адміністраторів. Ці типи еліт старого світу відживають своє. Іноді вони дратують своєю неадекватністю, але частіше за все їх щиро жаль.

Читайте также:

Они не хотели, чтобы их “осовобождали”

У минулій статті я показав, що нам по суті потрібно творити не контреліту, а власне еліту. У різних коментарях мене запитували: де вона, та еліта, хто її зробить, назвіть кандидатів, покажіть пальцем. Можу відповісти лише біблійно: “Очі розумного в голові його, а дурний у темряві ходить” (Еккл. 2:14).

Українська еліта вже виникає як протоеліта – тихо, спокійно, без публічних істерик, без піару. Її середовище – нові відеотехнології інтернету та соціальні мережі. Туди нікого не кличуть, але саме там з’являється принципово нова – інтерактивна обраність. У цієї протоеліти є потужний захист – нехтування обивателів і більшості правлячого класу. Ну справді, що може з’явитися в соціальних мережах? Які дієві ресурси мають ці мережеві хом’ячки? І допоки правлячий клас думає, що це все несерйозно чи антиботи заблокують цей процес, можна спокійно працювати.

Протоеліта передовсім постає перед світовими викликами: фрагментація світу, поява єдиного людства, вихід людства за межі однопланетної колонізації, поява штучного інтелекту, прорив віртуального світу (віртуальних грошей, віртуального управління, віртуального життя) в світ актуальності, роботизація соціальності й андроїдизація людей, руйнування держав і національних ідентичностей, виникнення складних ідентичностей.

По-друге, протоеліта усвідомлює неадекватність стратегування і необхідність нових управлінських компетенцій. Попередньо це можна назвати конструктивним баготореальністним моделюванням та цивілізаційним процесуванням. Всі сьогоднішні політики та консультанти з їхніми стратегіями – це все вже архаїчне мислення. Сингулярність не опановується стратегіями. Багатореальністний світ, у якому ми вже починаємо жити, не підвладний примітивному стратегуванню.

По-третє, протоеліта творить нові концепти світоконструювання, іншу філософію, інший тип мислення, інші дискурси й іншу понятійну мову у вузьких колах і не для широкого вжитку, щоб це було принципово незрозуміло для старого правлячого класу. Найрадикальніша люстрація – це люстрація в просторі некомпетентності нового мислення.

Це не означає закритість нової еліти у традиційному розумінні. Клуби нової еліти не є закритими, просто вони уникають традиційних сфер комунікації та традиційної політики. Соціальні мережі ні для кого не закриті – приходь, бери участь, змістовно формуй новий дискурс. Або спостерігай і не заважай.

Протоеліта не поспішає, бо вона не жалкує за нацією, за державою і взагалі за Старим Світом. Щоб почався Новий Світ, Старий Світ має бути подоланий. І лише Старому Світові обирати, як саме він хоче перестати бути.

Олігархи, корупціонери, імперіалісти, націоналісти, релігійні фанатики – всі вони в різний спосіб намагаються загальмувати прихід Нового світу. Але всі вони приречені на поразку як невдахи. Їх не шкода.

Шкода лише обивателів. Вони заручники ситуації. Ними пожертвують масово і безжально у конфлікті світів. А хто виживе, буде змушений пристосовуватися.

Водночас Новий Світ, що виникає, не намагається знищити Старий Світ, бо це йому не потрібно – у нього інші простори існування й інше середовище комунікації. А от Старий Світ до Нового налаштований дуже агресивно. Але це йому не допоможе – Новий Світ виникне все одно, хай навіть на руїнах Старого.

Саме зараз, на наших очах, відбувається розкол українського правлячого класу. Хтось намагається освоїти нове мислення, нові перспективи світу й новий масштаб української політики. Хтось лишається в минулому. Ця революційна нерішучість української громади, цей застій, у якому ми опинилися, – то є плата за час для розмежування нашого правлячого класу і за можливість виникнення еліти. Немає значення – вірите ви в це чи не вірите, бачите ви це чи не бачите. Це все одно станеться. Скоріше за все, якщо ви спостерігаєте за цим процесом по телебаченню, то практично нічого не бачите, тож і не можете вірити.

Іноді всім нам, і мені також, хочеться, щоб відбулася пряма, безпосередня і наочна битва Нового Світу зі Старим Світом. Але може так статися, що цієї епічної наочної битви не буде. Тому може так статися, що для багатьох все почнеться з великим запізненням. Просто якось одного дня обивателі помітять, що живуть у принципово іншому світі, і зовсім інші люди його облаштовують і керують ним. І лише тоді для них усе почнеться…

Сергій ДАЦЮК

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Вы знаете когда врет политик – когда у него шевелятся губы."

Верх цинизма: Порошенко обвинил бизнесменов в том, что люди бегут из страны

Банковая заполучила Мураева – СМИ

Надменная Меркель публично унизила Терезу Мэй, видео позора

До ГПУ надійшло подання на зняття депутатьської недоторканності з Мосійчука

Бегают с протянутой рукой: Шахов рассказал о новых издевательствах над шахтерами

Мураев собирает своих

Священнослужитель ответил на выпады шоумена против УПЦ

Мосийчука хотят лишить неприкосновенности: “верный друг” Ляшко вляпался в громкий скандал

The Washington Post: Кто угодно, только не Путин: россияне начинают искать альтернативу

“Театр одного актера”: известный журналист жестко прошелся по главе НАБУ Сытнику. ВИДЕО

Позиції вітчизняного МЗС все більше схожі на позиції МІД РФ – Яременко

Глупые и бесконечно наглые: как украинские чиновники за счет бюджета в США «тусили»

Мураєв обрав самостійний шлях у політиці

Народные депутаты обратились к Патриарху Варфоломею

Делают еще циничнее: Томенко раскрыл дерзкую схему киевских застройщиков

Николай Томенко: Виталий Кличко не мэр, и все это прекрасно знают

Політолог: Нагнітання відносин Угорщини з Україною – це результат роботи Москви

Джангиров: Мураев выполняет задачу Банковой по расколу оппозиции

Шоу продолжается: против Сытника возбудили уголовное дело, первые подробности

СМИ: Мураев покинул “За життя” по указке Банковой