Волинська трагедія. Чому події 80-річної давності «отруюють діалог» України та Польщі

Фото: Володимир Зеленський та Анджей Дуда на заходах до роковин Волинської трагедії у Луцьку, липень 2023 року (president.gov.ua) Автор: Данило Крамаренко

Польща підтримує Україну в багатьох аспектах — від військового протистояння з Росією до вступу до НАТО та Європейського Союзу. Але трагічні сторінки спільної історії, а саме Волинська трагедія 1943-1944 років, все ще залишаються конфліктною темою.

РБК-Україна пояснює суть проблеми — чому події 80-річної давності «отруюють політичний діалог» між країнами.

Зміст

• Волинська трагедія 1943-1944 років: історична довідка

• Український погляд та формула «Просимо пробачення та пробачаємо»

• Польський погляд: цілеспрямований геноцид

• Волинська трагедія — привід блокувати вступ України до ЄС?

• Проблема ексгумацій може зрушити з місця

Волинська трагедія 1943-1944 років: історична довідка

Волинська трагедія — це кривавий епізод українсько-польського конфлікту часів Другої світової війни. На території спільного проживання українців та поляків — Волині, Східній Галичині, Холмщині, Підляшші, Надсянні та Лемківщині.

Польська сторона трактує її як антипольську акцію Української повстанської армії (УПА) та геноцид. Українська — робить акцент на мотивах УПА та відповідних акціях польської Армії Крайової проти мирних українців.

Суть викладена у довідці на основі досліджень істориків Ігоря Іллюшина та Ярослава Грицака, підготовленої для посібника «Разом на одній землі. Історія України багатокультурна» (варто зазначити, що оцінки та висновки Грицака про ці події оспорюються іншими фахівцями).

У ній йдеться про те, що навесні 1943 року Крайовий провід Організації українських націоналістів (ОУН) ухвалив рішення про вигнання поляків. На Волині у тих кордонах українці становили близько 80% населення, поляки — 15%.

Фото: Волинська трагедія сталася у північно-західних регіонах України (wikipedia.org)

Рішення обґрунтовувалося необхідністю перешкодити планам повернути західноукраїнські землі до складу Польщі. А також покарати поляків за співпрацю з гітлерівцями, допомогу радянським партизанам та за вбивство українських громадських діячів на Холмщині.

Спочатку акції мали одиночний характер і були спрямовані проти польських співробітників гітлерівської адміністрації. Але поступово стали масовими та поширилися на всю польську сільську місцевість.

11-13 липня 1943 року загони УПА атакували понад 100 польських поселень (втім, на думку ряду істориків, ця цифра суттєво завищена). У відповідь командування Армії Крайової створило свої партизанські загони та організувало бази самооборони. А також розпочало каральні акції проти українського мирного населення.

Згідно з польськими підрахунками, у Волинській трагедії загинули щонайменше 35 тисяч переважно польських селян (18 тисяч — із встановленими прізвищами). Деякі історики називають вдвічі-втричі більше — до 100 тисяч загиблих поляків.

З українського боку підрахунки проводились на рівні окремих сіл. Згідно з ними, втрати серед українців були втричі меншими. За іншими підрахунками, кількість загиблих українців на всіх територіях конфлікту сягає 21-24 тисяч осіб.

Український погляд та формула «Просимо пробачення та пробачаємо»

Українська сторона віддана формулі «Просимо пробачення та пробачаємо»: просити прощення за страждання, заподіяні представниками українського народу, та пробачати польські злочини. А також не вступати в «гонку» за кількістю жертв зі «свого» боку.

Волинську трагедію у матеріалах Українського інституту національної пам’яті (УІНП) називають жахливою подією минулого. Наголошується, що треба вивчити всі обставини та наслідки, а також взяти за них відповідальність.

Події 80-річної давнини були підігріті нацистським та комуністичним режимами з метою послабити польське та українське підпілля.

Антипольські акції українців 1943-1945 років справді супроводжувалися масовими вбивствами цивільних поляків, які були етнічною меншістю на Волині. До озброєних націоналістів приєднувалося місцеве українське населення, яке тривалий час зазнало утисків з боку польської влади. Водночас, польські підрозділи Армії Крайової та селянські батальйони також вдавалися до масових вбивств українського громадянського населення не лише на території Волині, а й на території Польщі», — зазначає УІНП.

Фото: монумент жертвам трагедії у Волинській області (localhistory.org.ua)

Згідно з більш свіжішими даними, встановлено імена близько 30 тисяч польських та 10 тисяч українських жертв масових вбивств.

Українські інститути та наукова спільнота працюють над тим, щоб сформувати більш чесний та осмислений погляд, побудований на фактах та розумінні контекстів.

«Такий погляд не може бути чорно-білим. Ми визнаємо внесок у боротьбу українців за державність та незалежність ОУН та УПА. Водночас ті, хто брав участь у вбивствах, не можуть бути беззастережно героїзовані та уникнути засудження», — вважають в Інституті нацпам’яті.

Польський погляд: цілеспрямований геноцид

У польській історіографії трагедія фігурує під назвами «Волинська різанина» або «Волинський злочин». Винними названо ОУН, підпорядковану їй УПА та українське населення.

Першим масовим вбивством поляків вважають напад на село Паросля 9 лютого 1943 року. Весною до сил повстанської армії приєдналися ті, хто втік зі служби на нацистів. Хвиля посилилася і 11-12 липня під час нападу на понад 100 населених пунктів загинуло 10-11 тисяч поляків.

Причому від рук націоналістів гинули навіть українці, згідно з публікацією польського Інституту національної пам’яті. А в «Кресовій книзі праведників 1939-1945 рр.» Ромуальда Недзельки йдеться, що 384 українці поплатилися життям за порятунок поляків.

За узагальненими оцінками польських істориків, у Волинській трагедії загинули близько 100 тисяч поляків — до 60 тисяч на Волині, до 40 тисяч у Східній Галичині та не менше 4 тисяч на територіях сьогоднішньої Польщі. Внаслідок дій у відповідь Армії Крайової сил загинули 10-12 тисяч українців, у тому числі від 3 до 5 тисяч на Волині та у Східній Галичині.

Фото: пам’ятник жертвам Волинської трагедії у Домоставі, Підкарпатське воєводство, Польща (wikipedia.org)

«Хоча антипольська акція була етнічною чисткою, вона також відповідає визначенню геноциду. Метою було знищити весь польський етнос на Волині та частково в інших областях», — вважає історик, професор Гжегож Мотика.

Щороку 11 липня у Польщі вшановують жертв трагічних подій на Волині. Цей день ще називають «кривавою неділею», а офіційно — Національним днем вшанування пам’яті жертв геноциду, скоєного українськими націоналістами над громадянами Другої Республіки Польща.

У 2016 рокці польський Сейм визнав події на Волині геноцидом польського народу. На прямо чи опосередковано пов’язані з ними жести та заяви поляки реагують дуже болісно. Наприклад, у 2022 році їх розлютило селфі генерала Валерія Залужного на тлі погруддя Степана Бандери, незважаючи на те, що це був тролінг росіян.

Соціологія в Польщі показує, що половина населення чекає на вибачення за Волинську трагедію від президента України Володимира Зеленського

Волинська трагедія — привід блокувати вступ України до ЄС?

Незважаючи на різницю у підходах до примирення, основною проблемою є питання ексгумацій польських жертв. Ця тема навіть стала предметом спекуляції щодо вступу України до Європейського Союзу.

У липні польський міністр оборони Владислав Косиняк-Каміш заявив, що Варшава не повинна схвалювати вступ України до ЄС, доки не вирішиться «волинське питання». У серпні тодішній міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба на панельній дискусії, відповідаючи на запитання, коли розпочнеться ексгумація, заговорив про операцію «Вісла» (насильницьке переселення українців 1947 року на захід та північ Польщі).

«Чи знаєте ви, що всі ці українці (дискусія проходила у Вільшанах, — ред.) були примусово переселені з українських територій на проживання в різні місця Польщі… Ми могли б повернутися вглиб історії та почати згадувати все те погане, що поляки робили українцям, а українці — полякам. Тому залишимо ці речі історикам», — сказав він.

За його словами, з ексгумацією немає проблем, але Україна просить вшанувати пам’ять українців, і тоді «ми рухатимемося вперед у взаємній повазі». Деяких польських політиків розлютило, що Кулеба назвав частини польських територій українськими. А прем’єр Дональд Туск заявив, що не дозволить країні вступити до ЄС без вирішення історичних питань.

Хоча у самій Польщі немає єдиної думки. Маршалок Сейму Шимон Головня вважає, що всі розбіжності слід обговорювати після вступу. Президент Анджей Дуда виступив проти шантажу Волинською трагедією, оскільки це «відповідає політиці Володимира Путіна».

«Сподіваюся, до кінця мого президентства буде якийсь прорив у цьому питанні. З іншого боку, я не хотів би, щоб це відбувалося шляхом шантажу, який, на мою думку, не дасть хороших результатів», — зазначив він.

За кілька днів заступник глави МЗС Польщі Теофіл Бартошевський сказав, що питання ексгумацій обговорюватиметься в рамках переговорів щодо першого розділу acquis communautaire ЄС про верховенство права та правосуддя.

Учора із президентом та іншими польськими топ-чиновниками зустрічався новий міністр закордонних справ України Андрій Сибіга.

«Україна готова говорити з Польщею на всі теми, справжні друзі можуть… не лише говорити, а й вирішувати проблеми. Обговорили конкретні технічні кроки, щоб нарешті вирішити питання ексгумацій, яке довгий час отруює наш політичний діалог. Приємно відзначити, що ми маємо порозуміння і бажання рухатися вперед у конструктивному руслі», — повідомив він.

Проблема ексгумацій може зрушити з місця

Інститути нацпам’яті напрацювали проект регламенту відповідної робочої групи, але з 2021 року його не погоджено польською стороною. Влітку 2022 року міністерства культури підписали меморандум. За яким має бути створена спільна робоча група з розшуку, ексгумації та охорони місць поховань. Меморандум має набути чинності після скасування воєнного стану.

Однак питання ексгумацій все одно порушувалося Польщею. Минулого року Україна пішла назустріч та були проведені дослідження у Чортківському районі Тернопільської області. На початку 2024 року історичні питання актуалізувалися на міжурядових консультаціях. Мінкульт затвердив склад української частини робочої групи, інформації щодо формування польської частини на 1 жовтня 2024 року немає.

Водночас, запит України на відновлення меморіальної таблички воїнам УПА на горі Монастир залишається невиконаним, хоча це було предметом переговорів президентів Дуди та Зеленського.

«Вказане вище залишає відкритим питання про готовність польської сторони до паритетних та рівноправних відносин з Україною у сфері історичної пам’яті», — зазначають у УІНП.

Цього року Український інститут національної пам’яті почав отримувати звернення польських громадян на ексгумацію останків їхніх членів родин на Рівненщині. Пошукові роботи хочуть включити до планів на 2025 рік.

«УІНП схиляється до рішення піти назустріч інтересам громадян Польщі та у порядку винятку безпосередньо взяти на себе роль координатора у проведенні пошукових робіт на запит польських громадян із запрошенням польської сторони в ролі спостерігача», — каже голова інституту Антон Дробович.

При підготовці тексту використовувалися: заяви українських та польських чиновників, матеріали Інститутів національної пам’яті України та Польщі, довідкові дані на основі дослідження істориків Ігоря Іллюшина та Ярослава Грицака.

Термінові та важливі повідомлення про війну Росії проти України читайте на каналі РБК-Україна в Telegram.

www.rbc.ua