USD28.2033

Як відновити зруйнований суспільний договір в Україні

Як відновити зруйнований суспільний договір в Україні

Суспільний договір в Україні остаточно зруйновано впродовж останніх чотирьох років після Революції гідності.

Найближчим часом цей договір не може бути відновлений, оскільки політики цю проблему намагаються замовчувати, журналісти відволікають увагу від цієї проблеми до менш важливих проблем, а гуманітарії-вчені чи політичні експерти не сконцентрувалися на вирішенні цієї проблеми.

У кращому разі ми маємо занепокоєння недовірою до соціальних інституцій (див. дослідження КМІС за грудень 2017-го, слайд 30); занепокоєння конституційним процесом, який активізується під наступні вибори фейковим чином, чи навіть парадоксальне експертне переконання, що суспільству немає чого запропонувати владі для суспільного договору.

Тож руйнування суспільного договору не осмислюється в самому суспільстві як проблема, що потребує негайного вирішення (див. дослідження КМІС за листопад 2017, таблиця 1).

Зрозуміло, що суспільство не має рефлексивного узагальнення цієї проблеми як саме проблеми руйнування суспільного договору, тому що такий рівень узагальнення від нього ґрунтовно та послідовно приховують. Тому тотальна недовіра до інституцій, зневіра в самій українській державі, політична апатія, соціальна депресія та масова еміграція є емоційно-оцінковим вираженням цієї ситуації, але не є її концептуальним усвідомленням.

З іншого боку, суспільство усвідомило, що протестами з цієї ситуації не вийти. Отже, протестний потенціал, що досяг свого апогею у грудні 2016 року, пішов на спад (див. дослідження КМІС за грудень 2017-го, Діаграма 2). Відтак уже в грудні 2017 року, під час спроб деяких політиків стимулювати протести, це ні до чого не призвело.

Ми маємо зрозуміти, з чим маємо справу в цій ситуації тотального руйнування суспільного договору в Україні. Звичайно, зруйновано конституційний рівень суспільного договору, як це вважає Марина Ставнійчук. Так само зруйновано і суспільний договір в розумінні Гроція-Гоббса-Локка-Руссо, як це вважає Володимир Шимальський.

Але проблема набагато глибша. Тому ми дуже поверхово, буквально схематично, окреслимо модель суспільного договору, який вигляд вона має сьогодні.

Неможливо мільйонам людей домовитися про щось загальне і складне, бо вони некомпетентні щодо складних питань, тож не можуть це узгоджувати. Тому в основі будь-якого суспільного договору лежить пакт еліт (змова еліт). У цьому пакті еліти домовляються про складні питання економіки, політики, культури та соціального співжиття. Ця частина суспільного договору досліджувалася в теорії суспільного вибору, яку розвивали Джеймс Б’юкенен і Гордон Таллок.

Водночас ця теорія доволі обмежена, оскільки розглядає політику як процес обміну правами й обов’язками між індивідами та групами, де немає чіткої межі між бізнесом і політикою. Якщо брати до уваги лише таку спрощену модель, ми отримаємо суспільний договір, де буде суцільний торг за корпоративно-групові й індивідуальні інтереси. Спільних цінностей там не буде.

Тобто еліта, як ми зараз бачимо це в Україні, може змовитися у формі “олігархічного консенсусу” про олігархічне здирництво, корупцію держави, ігнорування ідентичністних аспектів і навіть про приховану зраду на користь ворога. І якщо в такої еліти є інструменти примусу суспільства до визнання такої змови, то це може призвести навіть до створення нової Конституції, де ця елітна змова знову буде закріплена.

За такого підходу впокореному і приниженому елітою суспільству дійсно немає чого запропонувати еліті – тут Шимальский має рацію. У такому разі інакшого способу, ніж переслідування у судовому порядку та навіть тероризм і фізичне знищення окремих представників еліти, суспільству на лишається.

Читайте также:

Для “русскомирских” в Луга*до*е начинается самая веселая часть жизни

Чи може еліта існувати окремо від суспільства і як довго? Еліта вважає, що так, але щоразу, коли вона починає відриватися від суспільства, її швидко й дуже жорстко показують, що це не так. Отже, що поєднує еліту та суспільство, що спричинює їхню солідарність у довгостроковій перспективі?

Еліту та суспільство поєднує спільна ідентичність, яка раніше характеризувалася дуже жорстко – єдність держави-нації-території. Зараз ця єдність розпалася, ідентичність стала складнішою, тому мова йде про укладення не одного (про єдину державу, націю та територію) контакту, а безлічі ідентичністних контрактів.

Саме це описує теорія культурних контрактів Джейна Коллієра, де показуються домовленості про культурну ідентичність як конвенційний процес, в якому індивіди шукають потенційні вигоди чи можливі втрати від інтерпретацій власних культурних поглядів чи вибору ідентичності.

Всередині теорії культурних контрактів зрозумілою стає конкуренція всередині еліти, тобто між різними групами наявної еліти та різними поколіннями еліт. Також усередині цієї теорії стають зрозумілими диференціація еліти та диференціація соціальних груп, де всередині суспільства можуть укладатися не тільки партикулярні (на основі партій), але навіть і сепаратні (спрямовані на руйнування держави-нації-території) контракти. Культурні контракти укладаються через суспільну комунікацію – засоби масової інформації, літературу, кіно тощо.

Читайте также:

У Порошенка одна технологія переобратися – “Кучма1999” – політолог

Ідентичністні норми можуть мати походження як результат вільної суспільної комунікації, так і як результат примусової та контрольованої державою комунікації. Такі примусові культурні контракти на основі штучних і нав’язуваних державною пропагандою норм у Росії здобули назву “скреп”. “Скрепи” – це примусові культурні контракти за посередництва держави, що ґрунтуються на штучних ідентичністних нормах.

Найбільшим культурним ідентифікатором для України, який зафіксований на рівні суспільства, а не держави, є мова. Якщо в Україні людина не ідентифікується за українською мовою, здебільшого ще й рідною для неї, то з нею в українському суспільстві не буде укладено культурного контракту, або буде укладено культурний контракт із низкою обмежень.

Іноземці, ліберали, комуно-анархісти можуть із цим не погодитися, але це фактор цілісності фронтирної країни, елемент внутрішньої самоідентифікації, що має драматичне історичне підґрунтя. Вочевидь, це зумовлено тим, до Україна як фронтирна країна має дуже розмиті інституції, включаючи повсякчас навіть малосформовану еліту з орієнтацією на різні геополітичні напрямки інтеграції. Тому єдиним критерієм усамостійнення України як суспільства, а потімуже держави та території, обрано мову. А самостійність – кладеться як базова цінність фронтирної країни.

Є також особливий момент – суспільство має домовитися про необхідність бути разом. І цей момент не є власне елітним. Це щось дуже просте – на рівні архетипів, емоційного резонансу, народної дипломатії, спільних проектів дрібного та середнього бізнесу. І цей момент також обумовлюється в публічній комунікації.

Читайте также:

Тревога и усталость: Жадан заговорил о “бесконечной войне” в Украине

Але навіть цього ще недостатньо. У суспільну угоду входить також і міжнародне визнання суспільної угоди певного народу. Якщо Росія, наприклад, свою імперську експансію вважає елементом своєї суспільної угоди, але весь світ так не вважає, то вона матиме проблеми зі світом. Чи, інакше кажучи, якщо український правлячий клас (протоеліта) упокорив своє суспільство і вдається до здирництва й мародерства на війні, то навіть незалежно від свого суспільства, така його примусова угода не матиме міжнародної легітимності.

Отож, лише після того, як еліта всередині себе уклала елітний пакт, уклала безліч культурних контрактів із різними соціальними групами, з одного боку, та цілим суспільством, яке зуміло домовитися про необхідність бути разом, з іншого боку, укладається багаторівневий контракт – культурний контракт, довірчий соціальний контракт і контракт за посередництва міжнародної спільноти.

Суспільний договір виступає у формі Конституції та надконституційних норм системи внутрішньої довіри та міжнародної довіри. Конституція – в ідеалі обмін правами й обов’язками між елітою та суспільством, а на практиці – еліта говорить про права, а суспільству нав’язує обов’язки.

У суспільства є лише один спосіб визнання суспільного договору – довіра (недовіра). Теорії довіри (Френсіс Фукуяма, Том Тайлер, Джеймс Колеман) розглядають довіру як інтегральний показник певної моральної системи, яка складно піддається вимірюванню.

Тому в будь-якому суспільстві вибудовується ціла система довіри, де довіра – це недоговірна частина процедур, норм і дій, які підкріплюють суспільний договір чи навіть окремий культурний контракт (контракти). Коли недоговірна частина процедур, норм і дій перестає підкріплювати суспільний договір чи культурний контракт (контракти), вони руйнуються.

Причому в короткостроковій перспективі не має принципового значення як саме отримується довіра – шляхом вільного волевиявлення чи шляхом примусу та маніпуляцій суспільною думкою. Це починає мати значення лише в довгостроковій перспективі. Саме ця розвилка чи щілина дозволяє еліті ставитися до своїх прав та обов’язків недбало.

Тобто лише шляхетна еліта має шанс займати своє місце та виконувати свої функції в довгостроковій перспективі. Отже, над елітою мають бути певні мислительні установки, мотиваційні (етичні) настанови й етичні орієнтації, які сягають цивілізаційної глибини домагань. Тобто крім культурних контрактів, які фіксуються нормативними ідентичностями, в суспільстві існують також і цивілізаційні домагання. І найвищу довіру еліта здобуває тоді, коли випрацьовує не лише смисли, але й масштабні перспективи.

Себто всі культурні норми та традиційні установки, настанови й орієнтації існують як цінності, тобто як уже оцінені та прийнятні для використання смислові спрямування. Але крім цього мають бути ще й інноваційні перспективи, які ще не стали цінностями, що поширюються як нові ідеали.

Якщо цього цивілізаційного рівня немає, еліти будуть плинними, тобто швидко збагачуватимуться шляхом здирництва чи навіть мародерства й тікатимуть від покарання. Також у цьому разі суспільство постійно буде добровільно чи примусово кудись інтегруватися – в Польщу, в Литовське князівство, в Росію, в Європу.

Отже, ми маємо таку схему суспільного договору – цивілізаційні спрямування еліти, культурні контракти груп еліти із соціальними групами, пакт еліт (змова еліт), система довіри між елітою та суспільством, публічне рішення, навіщо якомусь суспільству бути разом, конституція, міжнародна легітимність (правлячого класу, суспільства, їхньої конституції).

Усі ці елементи і становлять власне те, що зазвичай називається суспільним договором.

Причому лише деякі з цих елементів суспільного договору потрапляють у Конституцію у вигляді цінностей. Наприклад, у французькій Конституції зафіксовані спільні цінності – “свобода, рівність, братерство”, у США це – “свобода, власність, прагнення щастя”. У Росії потрібно було б записати – “справедливість, імперія, велич”. У цьому не тільки різниця історичного походження цих настанов, але й різниця безлічі ментальних чинників різних народів.

Якщо спитати, які цінності мають бути у Преамбулі Конституції України, то можна вказати геть зовсім інше – самостійність, народовладдя, звитяга.

Самостійність (не свобода, а воля для тих, хто хоче бути вільним, і неволя, для тих, хто не хоче бути вільним), народовладдя (не демократія, радше самоврядування громад, у тому сенсі, що тут є недовіра до держави та корпорацій), звитяга (саме козацька звитяга важлива в умовах можливого гуляйполя, бо без цього на фронтирі не вижити). Це певні надконституційні цінності, що характеризують український народ у цілому та відрізняють його від інших народів.

Але зараз українська громада не має соціальної енергії вимагати відповідальності власного правлячого класу, не кажучи вже про сподівання на цивілізаційні домагання чи прагнення міжнародної легітимності (хоча цим якраз найбільше зловживають різні грантоїди). Їй хоча би домовитися про те, навіщо нам бути разом. І хоча би якось вийти у своїй спільній ідентичності за межі мови.

Тобто суспільний договір зруйновано на рівні пакту еліт, на рівні довіри суспільства до влади і до правлячого класу загалом, на рівні довіри у суспільстві, на рівні культурних контрактів, на рівні міжнародної довіри. Починати відновлювати суспільний договір потрібно набагато глибше і в більш численних напрямках роботи, ніж власне Конституція.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Для политиков реформы – это во-вторых, а может даже в-третьих. Любой ценой удержать себя во власти – вот что для них во-первых."

© Олег Попцов

Погода на 20 апреля: что ждет украинцев накануне выходных

Вибора вам не давали: Киевстар принудительно перевел украинцев на новые тарифы

У Вінниці на припарковані авто обвалилось загородження

В Украине разрешили интим с несовершеннолетними: коротко о главном

“АТБ” проводит “фейковые” акции, тем самым обманывая покупателей

Фотофакт: Ляшко и Тимошенко ведут переговоры в Раде

Украине необходимо вернуться к многовекторной политике, — Юрий Загородний

Всплывшие российские документы свидетельствуют: общественность дезинформировали о катастрофе МН17 – The Times

Заверещат как свиньи: популярная украинская газета отличилась диким расизмом

Не Польшей единой: украинским заробитчанам предложили что-то поинтереснее

МП поставят на место в Украине, прямо сейчас идут роковые переговоры

Тимошенко ошиблась с валютой: сколько на самом деле стоит украинская ГТС

Сутки в трауре: В Кривом Роге готовятся к масштабным похоронам

Хто стоїть за дискредитаційною кампанією Добровольчого руху України?

Украинцы наглядно показали, из чего у нас дороги

Курс на 30: доллар еще покошмарит украинцев

Погода в Украине: весна не устает разочаровывать

Супрун разнесла в пух и прах пережитки прошлого, которыми нас “убивают” до сих пор

На Донетчине повесили призрак Моторолы: фото

В Кабмине рассказали, как довели Украину до тотальной бедности