USD28.2033

Заговорити на повен голос: Україна має перестати мовчати

Заговорити на повен голос: Україна має перестати мовчати

Ми всередині шторму. А в часи криз, війн, тероризму і какофонії думок, у тисячу разів підсилених і викривлених соціальними мережами, здатність виразно сказати своє слово на вагу золота, зауважує у своєму блозі на “Новому часі” директорка Мистецького арсеналу Олеся Островська-Люта.

Це запорука виживання в турбулентному світі. Так ви стаєте реальним співрозмовником, а не тимчасовим об’єктом жалю: у світі завжди знайдеться хтось, кому допомога ще потрібніша і чия історія ще страшніша. Перелякане мовчання свідчить тільки про вашу незрілість і нецікавість. Принаймні, коли йдеться про цілі країни. Треба вміти розповідати про себе, доносити свій голос, але що важливіше – треба могти брати участь у всесвітньому полілозі про глобальні питання. Треба узагалі мати власну думку про глобальні питання. Тільки так ви маєте значення. Як той, хто робить помітний внесок у світову дискусію про справи, що стосуються всіх. Не інакше.

Але світ переповнений голосами: блоги, твіти, незліченні відеоролики та стріми, конференції, фільми й заяви. Як у цьому всьому доносити свій голос? Що для цього мала б зробити Україна? Це шалено складне завдання, однак для нас воно має життєве значення. Необхідно щодня, малими і великими діями, демонструвати своє розуміння світу, свою оптику, свої рецепти і рішення, свій внесок у формування майбутнього.

Для цього є різні інструменти та підходи, але я згадаю лише два, які мені видаються найважливішими й погано функціонують один без одного: дипломатію і культуру. І якщо перша спрямовує більшість своїх зусиль на вузьке коло людей, що приймають рішення, й інституції, де ці рішення виробляються, то культура стосується як вузького кола фахівців і поціновувачів, так і широких аудиторій.

На концерт ONUKA можуть прийти тисячі людей водночас, і це буде відносно широка аудиторія. Роман Софії Андрухович також можуть потенційно прочитати тисячі. Однак, і ONUKA, і Андрухович мають потенціал зацікавити десятки знавців, які – у свою чергу – імовірно зроблять зусилля, щоб зрозуміти їхню творчість краще, а через їхню творчість і їхній культурний контекст, тобто те, який вигляд має світ з української перспективи, які тут досвіди, переживання, історії. Коротко кажучи, що це за суспільство.

Читайте также:

Бывшие регионалы захватывают Киевщину под знаменем Зе-команды – СМИ

Звісно, ніколи немає однієї вичерпної перспективи, але й це великий плюс культури – її плюралізм, неоднозначність, а отже, відкритість. Отже, спроможність будувати зв’язки і робити щось разом із людьми з найрізноманітніших кутків світу і так будувати оцей новий світовий порядок денний.

Тим часом Україна мовчить. Точніше кажучи, висловлюється зрідка й несміливо. Бо що значить “висловлюватися”? Це означає робити великі й малі виставки, перекладати свої книжки, представляти своїх авторів, просувати своїх акторів, свої фільми й багато чого іншого. Саме для цього потрібна державна машина. Це не може робити жодна окрема людина чи організація. Точніше, може зробити раз чи два. Для справжньої участі у світовій дискусії суспільству й потрібні органи держави, які б мали поєднати зусилля людей, організацій і державних інститутів. І що не менш важливо, треба мати цю прекрасну жваву, сміливу культурну сцену, яка б могла бути частиною глобальної культурної сцени. Цих талановитих авторів і їхні твори, цих художників і кураторів, ці музеї та колекції, цих музикантів і режисерів – цих усіх-усіх.

Читайте также:

НАБУ порушило справу проти посадовців ДБР за статтею про держзраду

Тим часом Україна живе в умовах законодавчої рамки, спрямованої на контроль і погашення спонтанної ініціативи, а не на творення і розвиток. Зарегульованість державного сектора – музеїв, бібліотек, театрів, культурних центрів – просто карколомна. Пригадую, як, будучи першою заступницею міністра культури, я повинна була підписувати документи на прийом у дар книжок для національної бібліотеки в Одесі. Тобто для обліку подарованих книг бібліотека мала отримати погодження від цілої низки працівників міністерства й політичної фігури. Шалені складнощі для такої простої дії, чи не так? Навіщо це? Аби контролювати проходження небажаної літератури – залишки системи тоталітарного контролю, яка все ще жива й реально стримує розвиток. При чому саме в той момент, коли для виживання України так важливо, аби цей розвиток відбувався.

Читайте также:

Верховный суд отказался рассматривать иск об отмене роспуска Рады

Або ось інший приклад: Україна практично не організовує культурних виставок за кордоном. Бере участь тільки у двох світових форумах – Франкфуртському книжковому ярмарку та Венеційській бієннале. До слова, участь в обох у 2017 році успішна і варта похвали. Але чому лише ці дві події? Тому, що існує постанова уряду, яка прямо забороняє організовувати виставки за кордоном за бюджетні кошти. Тобто забороняє використовувати публічні кошти на представлення України за кордоном навіть попри те, що це життєво важлива потреба України нині, коли треба шукати союзників, напрацювати продуктивну співпрацю і ставати спроможним учасником світових дебатів.

Але навіть якби не було такої постанови, самі процедури використання цих коштів не передбачають, що Україна може мати потребу щось організовувати за кордоном. Наше законодавство фіксує нас як провінцію більшого політичного утворення. Провінцію, яка не має власної зовнішньої політики і не має в ній потреби. Тобто в законодавчому полі ми досі УРСР, а справжнім світовим гравцем є якийсь інший центр. Не Україна. Боротьба з цими вітряками при організації кожної міжнародної події виснажує організаторів настільки, що вони просто не витримують більше, ніж один-два роки такої роботи. Кожен, хто пробував запросити іноземного митця для виступу в Україні, або організувати виступ українського автора за кордоном, це знає.

Це ще одна причина, чому Україна здебільшого мовчить. Метафорично кажучи, ми живемо зі зв’язаними руками і кляпом у роті, й лише зараз починаємо це розуміти і про це сигналізувати. Організація кожної міжнародної події, а Мистецький арсенал цього року відповідав за організацію українського національного стенду у Франкфурті, – це як розрив оцієї старої радянської тканини. Інколи я собі це уявляю як сцену із фільму про прибульців, де організм проривається крізь липкі, тягучі оболонки мертвого тіла. І кожен такий розрив – перемога. Але ціна цього розриву з позиції затрат енергії та людської мотивації буквально на межі підйомності. Отже, ми як суспільство лише зараз вчимося бути реальним міжнародним суб’єктом і робимо це ціною гігантських зусиль. Треба почати це визнавати, звертати на це увагу і переходити до нової законодавчої рамки.

Наприклад, необхідно дозволити впровадження ґрантових програм для іноземців, скажімо, перекладачів з української на європейські мови. Так-так, не лише Україна має бути реципієнтом європейських грантів, ми мали б мати свої грантові програми для європейців. Або треба нарешті позбутися абсурдних бар’єрів для оплати переїзду, добових і готелю нерезидентам України. Це в наших інтересах, аби сюди приїздили найкращі фахівці, знайомилися з українською культурою і тоді – можливо – були готові представити її в інших країнах. І багато такого іншого. Цих деталей тьма і без їх опрацювання ми так і залишимося великим німим. Великим із позиції території, а не величі духу.

Україна повинна перестати мовчати. А для цього варто усвідомити, що просування українського голосу – це справа не лише авантюрних і наївних митців та їх організацій. Це справа уряду, парламенту, державних, приватних та громадських організацій, справа бізнесу, академічних і професійних спільнот – коротко кажучи, справа всього суспільства. Іншого способу набути голосу немає. Пора звикнути, що Україна є міжнародним суб’єктом і почати говорити на повен голос.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"К сожалению, понятия хороший человек и хороший политик далеко не одно и то же."

© Антон Савин

Как бы вы ни любили своего питомца, его инстинкты вы не перепрошьете и его поведение вы предугадать не можете

Какое решение вынесет Конституционный суд?

Государство в смартфоне уже работает – Гройсман

МИП представило во Львове первый фильм из цикла “Как начиналась война”

Олігархічний реванш чи новаторство: як не переплутати?

Епифаний поздравил украинцев с Днем отца

Новый iPhone 11 от Apple начнут продавать в сентябре – СМИ

“Слуга народа” заберет половину Верховной Рады

Президентом Словакии официально стала Зузана Чапутова

На админгранице с Крымом будут выяснять цели поездок на материк

В Украине впервые официально отмечают День отца

Украина потенциально может оказаться убежищем для старых коррумпированных элит Молдовы, – Куса

Оскароносного Кьюбу Гудинга-младшего обвинили в домогательствах

Зеленський звільнив посла України в Швеції

Силова федералізація демократії. Як Кремль нищить цивілізаційні цінності Європи

Захватчики пытаются прикрыть свой провал обещаниями и “паспортами”

Що робити Заходу з Росією: дотиснути чи відпустити?

“Тим, хто зараз прийде в парламент, порада: готуйтеся. Вас чекає ваше особисте пекло”, – політконсультант

Активність в межах дозволеного. Більшість російських лібералів продовжує ігнорувати “українську” тему

Аtlantic Сouncil: Украинцы хотят, чтобы изменились все, кроме них самих?