USD28.2033

Земля як останній рубіж держави

Референдум щодо продажу землі підготує підґрунтя для реформи аграрного сектора

Вільний ринок землі є однією із тих панацей, якими вітчизняні «ліберали троєщинської школи» уже понад двадцять років обіцяють врятувати нашу економіку. Жодна з інших панацей досі не спрацювала – ані масова приватизація за мізерними цінами, ані створення галузевих монополій, ані підвищення тарифів на комунальні послуги, ані навіть широко розрекламована децентралізація. Але ось ця панацея точно спрацює. Як тільки дозволимо вільно купувати й продавати землю, тут таки в країну прийдуть величезні інвестиції, село розбагатіє, і країна стане аграрною супердержавою. А люди зможуть збути непотрібні їм паї і на отримані гроші придбати квартиру або відкрити власне підприємство в місті.

Принаймні так нам розповідають. Насправді картинка аж ніяк не така райдужна. Спершу познайомимося із цінами на землю:

– середня вартість гектара землі в Україні – 860 дол. максимум. А однокімнатна квартира коштує 46 тис. дол. Отже, щоб купити міську «однушку», селянинові необхідно мати пай завбільшки 54 га;

– середній розмір паю – 3,72 га. Максимальний розмір паю для звичайного селянина – 5,98 га, мінімальний – 1,87 га. Це дає відповідно суми: 3200 дол., 5142 дол., 1702 дол. За ці гроші селянин зможе купити лише 2-3 квадратні метри квартири;

– річний відсоток, який буде нараховуватися у банку на вищеозначені суми (середній відсоток по депозиту 15%), становить 480 дол. (40 дол. / місяць), 771,30 дол. (65 дол. / місяць), 255 дол. (21 дол. / місяць).

Усе це свідчить, що, нарешті дочекавшись омріяного вільного ринку землі й можливості продати пай, селянин отримує трохи більше, ніж середня заробітна плата в країні. Жодних переваг при цьому він не матиме: не зможе ані купити квартиру, ані покласти гроші на депозит і жити як рантьє (до речі, депозити в нас мають погану звичку «згорати», а повертають борги за «згорілими» вкладами в нашій країні лише популісти). Не зможе і підприємство відкрити: надто малі кошти опиняться у його розпорядженні.

А що ж буде із сільським господарством? Може, воно все-таки виграє загалом від запровадження ринку землі? Але навіть простенький аналіз свідчить, що сподівання на це марні. У світі немає жодної аграрної супердержави, і навіть немає такого прикладу в історії. Все дуже просто: так багато харчів не потрібно. Існує така нудна організація при ООН – Food and Agriculture Organization (FAO). Ця організація аналізує світовий продовольчий ринок, тенденції на ньому і ті заходи, яких потрібно вживати, аби не допустити голоду. Так ось, якщо ви зазирнете в статистичні дані FAO, то з’ясуєте три речі:

– у світі виробляється харчів майже в півтора рази більше, ніж необхідно для всього населення планети. Грубо кажучи, проживає 7,3 млрд осіб, а харчів виробляється на 10 млрд;

– на всі ключові харчові культури ціни різко впали за останні п’ять років і продовжують падати;

Читайте также:

“Голос”: “Опрос Зеленского” – потенциальная угроза национальным интересам Украины

– в середньому виробництво харчів у світовому масштабі продовжує зростати на 4% у рік.

Єдиний спосіб для нас залучити інвестиції у сільськогосподарський комплекс – під «органічне фермерство» за стандартами IFOAM. Але тут є дві основні засади. По-перше, це не просто «екологічно чисте» вирощування продукції. Це комплексне господарювання, яке в принципі не може бути масштабним. У цьому напрямі в світі працюють порівняно невеликі фермерські господарства, обсягом від 50 до 200 га. Великі латифундії, що консолідують тисячі гектарів, таке виробництво організувати не здатні. У тих же США вони просто не вижили з настанням постіндустріальної епохи – або збанкрутували, або перетворилися на суто скотарські холдинги, де земля використовується для випасу худоби. По-друге, «органічне фермерство» дуже витратне. Тут мало володіти землею – необхідно мати специфічний посівний матеріал, певну кількість добрив і дотримуватися особливого режиму вирощування рослин.

Організувати таке виробництво в нас можна тільки за допомогою кредитів. А вони видаються лише як «готівковий кредит», тобто складний відсоток там сягає 30-40%, а такого не потягне жоден фермер. Не отримає він і можливості взяти хоча б якийсь більший кредит під заставу земельного наділу, адже позичка видається під поточну вартість землі, а вона дуже низька і неспіврозмірна з обсягом коштів, які необхідні фермеру для вирощування врожаю не те що за стандартами IFOAM, а навіть за українськими.

Читайте также:

Антиукраїнські репресії тривають: в РФ намагаються заборонити Світовий конгрес українців

Приблизно порахуйте витрати: для посівної фермеру необхідно одних тільки добрив 30-35 тонн на гектар. А ринок цих самих добрив у нас контролюється монополією Ostchem, яка входить до картелю DF Group Дмитра Фірташа. Уже зараз ціни на добрива піднялися до 500 доларів за тонну. За бажання чи потреби картель може дуже просто задушити фермерство лише однією цією статтею, бо у фермера просто не вистачить коштів, щоб закупити достатньо добрив для гарного врожаю.

А ще ж потрібні паливо, посівний матеріал, техніка, яку належить обслуговувати і оновлювати… Усе це теж контролюється великими аграрними корпораціями. Врешті-решт фермер збанкрутує і буде змушений продати свою землю, причому йому ще пощастить, якщо її не конфіскують за борги. Стратегія конфіскацій уже відпрацьовується на житловому фонді, коли вилучена приватна власність продається за мізерною ціною.

Відтак запровадження відкритого ринку землі аж ніяк не сприятиме зростанню цін на землю і процвітанню сільського господарства. В кращому разі вона залишиться на тому самому рівні, що й до цього. В гіршому – ринок буде цілеспрямовано обвалений через масові банкрутства фермерських господарств. Адже після приватизації Аграрного Фонду (він теж значиться у списку на приватизацію на наступний рік) фермери будуть повністю затиснуті між монополіями, які цілковито контролюватимуть як ринок закупівель сільськогосподарської продукції, так і ринок основних ресурсів для сільського господарства. І це означатиме кінець фермерства як такого – воно буде просто розчавлене монополістичним ціноутворенням.

Читайте также:

Більшість українців не знають, за якою системою пройдуть місцеві вибори – результати опитування

Ціни почнуть зростати лише після того, як усі земельні ділянки будуть консолідовані і поділені між великими аграрними корпораціями, що отримають статус латифундій. І господарюватимуть вони так само, як господарюють корпорації у гірничій чи лісозаготівельній галузях – у хижацький спосіб, повністю випрацьовуючи ресурс, а потім викидаючи його як непотріб. Або просто перепродаючи землю «за справжньою» ціною тим, кому вона потрібна для тіньових оборудок або як розміщення капіталу.

Усе це станеться, зауважу, у тому випадку, якщо ринок землі буде цивілізованим, тобто якщо війна за гектари провадитиметься виключно економічними методами. Але в нашій країні ринок цивілізованим не буває. У нас навіть немає елементарного забезпечення права власності. Тож навіть маючи землю і ресурси до її обробітку, фермер не отримує жодних гарантій збереження права на неї.

Щоб не бути голослівним, наведу реальний приклад, який точно демонструє статус захищеності приватної власності в нашій країні.

У селі Попасна, що на Дніпропетровщині, було фермерське господарство, яке належало родині Дарадуда. Достатньо прибуткове: загальна вартість активів становила 30 млн гривень. Так сталося, що власник цього господарства помер. Поки його син вступав у спадок, реєстратор нахабно змінив власника в державному реєстрі підприємств на третю особу, причому адреса цієї особи була розташована в притулку для безхатченків. Тобто, скориставшись бюрократичною затримкою вступання у права спадкоємця, рейдери буквально за лічені години переоформили тимчасово «нічийне» господарство на свого зіц-голову, і право приватної власності їм у цьому не завадило.

Це, власне, й свідчить про те, що інституту приватної власності в Україні не існує. А отже, запровадження ринку землі аж ніяк не означає, що фермери нарешті володітимуть землею і зможуть передавати її в спадок. Навпаки, це означає прямо протилежне: їх майно тут же відберуть і передадуть «ефективним власникам» за допомогою відпрацьованих на міській нерухомості схем рейдерства. До речі, злі язики кажуть, що за брутальним рейдерством у Попасному стоїть місцевий депутат від БПП.

Тут варто нагадати, що завдяки рейдерським схемам за часів Януковича змінили власників понад 7 тис. прибуткових підприємств у містах, а їх колишні господарі опинилися на вулиці без копійки в кишені, причому багатьом пощастило, що живі залишилися. Ви вважаєте, що на ринку землі буде інакше? Навпаки, буде ще жорсткіше, бо підприємство може збанкрутувати і втратити цінність, а земля має іманентну цінність, і за неї боротимуться усіма можливими методами. Навіть сталінськими.

Ось чому Юлія Тимошенко, ознайомившись із становищем у наших селах, забила тривогу і оголосила про створення загальнонаціонального штабу протидії рейдерству. Саме спротив всеукраїнського масштабу здатен дати бодай мінімальну відсіч уже відмобілізованим загонам рейдерів, які перед запровадженням ринку землі займаються «консолідацією ресурсу». Точно так само буває перед приватизацією ласих шматочків української промисловості. Пригадайте хоча б рейдерські війни довкола Одеського припортового заводу.

Безумовно, на збір підписів за проведення референдуму щодо продажу землі (потрібно близько 3 млн) наша влада відреагує так само, як і на підписи щодо референдуму по НАТО. Тобто проігнорує їх і без жодної гризоти заявить, що підстав для референдуму немає. Однак у процесі його підготовки буде вироблена єдина платформа, навколо якої об’єднаються усі, кому не байдужа доля українського сільського господарства. І це стане підґрунтям для реальної реформи аграрного сектора, базованої на дійсних можливостях українського фермерства, а не теоретичних викладках чергового «рехворматора», і формування справжнього ринку землі.

Тому що земля повинна вийти на ринок тоді і лише тоді, коли в країні існуватиме справжній інститут приватної власності, а економікою не будуть керувати в ручному режимі великі монополістичні картелі.

Бо земля – це останній рубіж і єдина іманентна цінність у будь-якій державі. Розкидатися нею може тільки людина, якій плювати на долю як держави, так і її громадян.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

    Чтобы оставить комментарий необходимо

    "В политике приходится делать много такого, чего не следует делать."

    © Теодор Рузвельт

    Появилась надежда: в Милане завершилось четвертое заседание суда по делу Маркива

    Кандидат в мэры Киева Пальчевский не подтвердил и не опроверг наличие у него паспорта РФ

    СБУ заявляет о раскрытии ОПГ: Почти 100 человек терроризировали бизнес и продавали оружие

    Резніков заявив, що поки зарано говорити про план повернення Криму

    Степанов заявил о рекордном количестве ПЦР-тестов за сутки

    «Умные» жалюзи и тренажеры: Зеленскому презентовали стартапы в инновационном парке

    Аваков ответил Зеленскому о “сдаче Крыма без боя”

    Город успешных людей: какая власть нужна Киеву

    Украинско-американскую ракету Alpha запустят в декабре

    Україна та Китай підписали програму співробітництва у космічній галузі на 5 років

    Бойовики “ЛНР” налагодили у Придністров’ї випуск підроблених поштових марок “Укрпошти”: навіщо їм це потрібно

    В Украине создадут единую базу локаций для киносъемок

    WhatsApp планирует ввести функцию распознавания лиц

    ОПОРА: Опрос Зеленского стоит более 100 млн гривен

    Авіакатастрофа Ан-26: керівника Харківського університету ім. Кожедуба відсторонили від роботи

    «Атлантида» Васяновича откроет третий фестиваль «Киноко»

    Робот-пес от Boston Dynamics замерил радиацию в Зоне отчуждения

    Опрос в день выборов: ОАСК отклонил иск к Зеленскому

    Катастрофа Ан-26. Ректора Харьковского университета Воздушных сил отстранили от должности

    Столар будет жить за границей за счет денег доверчивых вкладчиков