Петер Альтмайєр
Коли міністр економіки Німеччини в новому уряді Анґели Меркель Петер Альтмайєр планував свої візити до Києва й Москви, здавалося цілком природним, що головною темою переговорів стане будівництво “Північного потоку-2”. Після заяви Меркель про те, що це будівництво має бути пов’язано зі збереженням українського транзиту, міністрові необхідно було переконати співрозмовників у Києві, що Берлін не піде на продовження проекту без виконання Москвою цієї вимоги, а співрозмовників у Москві – що “Північний потік-2” навряд чи може бути добудований без гарантій для української ГТС.
Завдання не дуже просте, але з ним насправді можна впоратися – з урахуванням того, що Росія не раз відмовлялася від власних обіцянок. І ніщо не заважало московським співрозмовникам Альтмайєра його просто обдурити.
Однак відмова американського президента Дональда Трампа змішала всі карти в партії німецького міністра. І тепер буде цікаво простежити за тим, чим завершаться обидва візити – до Києва й до Москви.
Результати переговорів в українській столиці цілком передбачувані. Альтмайєр говоритиме про необхідність продовження реформ, запевняти в підтримці Німеччини та Європейського Союзу, стверджувати, що будівництво “Північного потоку-2” ніяк не відіб’ється на українській ГТС і що Берлін наполягатиме на гарантіях для Києва під час московських зустрічей міністра економіки. А ось результати московських зустрічей не передбачить, мабуть, ніхто.
Тому що сьогодні європейці потребують російської підтримки. Для них важливо, щоб Росія залишалася прихильницею угоди з Іраном. І щоб Кремль умовив Тегеран із цієї угоди не виходити. Тому що відмова США від участі в домовленостях – це ще не остаточний крах угоди. А ось відмова Ірану повністю поховає результати багаторічних переговорів, які в європейських столицях вважаються одним із головних досягнень дипломатії останніх десятиріч. І тут питання навіть не в тому, наскільки є виправданою така оцінка. А в тому, що вона є присутньою.
Тому Альтмайєрові не так просто буде ставити умови своїм російським співрозмовникам, як кілька тижнів тому. Та й чи захоче він ставити умови – це ще дуже велике питання. Адже Росія, відносини з якою зіпсовані через проблеми, що не здаються багатьом європейцям критично важливими для безпеки континенту, стає союзником на стратегічно важливому напрямку.
І тут виникає питання – дуже просте. Чи не стане будівництво “Північного потоку-2” платою за “іранську лояльність” Росії?
