USD28.2033

Злет і падіння українських націонал-демократів

Злет і падіння українських націонал-демократів

Ідеології можуть перемагати та програвати, підніматися на вершину слави й занепадати, пірнати на дно забуття. Як і їх носії – люди. У них також є доля та власне життя, пише для “Тижня” Юрій Дорошенко

Вочевидь, Україна своєю державною незалежністю найбільше завдячує націонал-демократії та її прихильникам. Саме вони на численних мітингах вибороли спершу Декларацію про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, а потім Акт проголошення незалежності 24 серпня 1991-го.

Ідеологія націонал-демократії як складник лібералізму пройшла свій злет і падіння не тільки в республіках колишнього СРСР, а й у посткомуністичній Європі. Та попри те, що національно-демократичні партії й далі там існують, вони вже давно не мають ані впливу, ані популярності. Стрілка європейського годинника повернулася з націонал-демократії до праворадикальних партій і в бік євроскептиків-ізоляціоністів. Слід зауважити, що українське суспільство нині неідеологічне. Такою є й уся Європа. Часи панування ідеологем минули. Замість них богом суспільно-політичних процесів стали технології. Доволі штучні та маніпулятивні.

Безумовно, колискою націонал-демократичної ідеології новітньої доби був “Народний рух України” (із первинним додатком “за перебудову”), очолюваний поетом Іваном Драчем. Наприкінці 80-х – на початку 90-х років ХХ сторіччя це масове загальноукраїнське об’єднання виникло паралельно зі схожими організаціями Східної Європи: народними фронтами, зокрема литовським “Саюдісом”, польською “Солідарністю”. Воно не було чимось аж надто унікальним, а радше діяло в тому самому руслі, що й інші такі самі європейські громадсько-політичні посттоталітарні утворення. “Підрадянська” Європа прокидалася від сплячки, випростовувалася з-під впливу Радянського Союзу та ставала повноправною частиною цивілізованого світу. Хвиля демократичних перетворень була широким процесом, який охоплював майже всі аспекти суспільного життя.

Читайте также:

РФ легитимизирует террор

Будь-який наступний президент опиниться в ситуації цейтноту – Казарін

Парадоксально, що саме оголошенням результатів референдуму 1 грудня 1991-го, які закріпили нашу державність народним волевиявленням, масштабні перемоги та здобутки націонал-демократів завершилися. Тріумф став початком занепаду. Вони так і не запропонували ефективної програми економічних перетворень, не були здатні на управлінський державний прагматизм, загрузли в романтичній минувшині та просвітянстві. Виконали свою первинну функцію та поза власним бажанням були виштовхані на узбіччя.

Читайте также:

Нахабство та неконтрольована жага до грошей наших високопосадовців ось-ось спровокує вибух справедливого народного гніву, – Вадим Івченко

Популярна фраза з цього середовища “розбудова держави” поступово зникла із загального вжитку, мов розчинилася в імлі, так і не набувши реальних обрисів. Далі була стагнація та політичні задвірки. Із приходом до влади ставленика Сходу та Півдня України Леоніда Кучми націонал-демократи, зокрема й в особі тодішнього лідера “Народного руху України” В’ячеслава Чорновола, рятувалися від остаточної маргіналізації тим, що пішли на фактичну співпрацю з новообраним главою держави, російськомовним “червоним директором”, водночас на публіці намагаючись підтримувати забрало “конструктивної опозиції”.

За всіх часів фатальною рисою представників націонал-демократії були незмірні амбіції (які частково пояснювалися наявністю десятків колоритних лідерів, що десятиліттями формувалися ще в лавах шістдесятників, серед дисидентів, не маючи можливості через панування комуністичної влади реалізуватися на широкий загал), взаємопоборювання, нездатність об’єднатися. Так, на президентських виборах 1991 року із цього табору вийшло зразу три кандидати: В’ячеслав Чорновіл, Левко Лук’яненко й Ігор Юхновський, що гарантувало перемогу Леонідові Кравчукові.

Читайте также:

Voice of America: НАТО проведет встречу в связи с просьбой Украины о помощи после российской атаки

Мабуть, ключовою тактичною помилкою націонал-демократів тоді стало те, що вони відмовилися взяти владу в Україні, сформувати уряд і втілювати власну програму, коли це запропонував тодішній глава держави Кравчук. 1992-го він, виходець із середовища радянської партійної номенклатури, прийшов до своїх опонентів на з’їзд “Руху” й публічно запропонував: формуйте уряд, беріть владу! Вони гордо й патетично відкинули цю доленосну пропозицію, знехтували можливістю вийти та закріпитися на загальноукраїнській арені й задекларували цим свої суто регіональні амбіції (у межах кількох західних областей: Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської та частково Чернівецької), а невдовзі жорстко поплатилися за те.

Другим диханням для української націонал-демократії стала “Наша Україна” Віктора Ющенка та Помаранчева революція. Тоді все повторилося майже з аптечною точністю: більшість поміркованих правих об’єдналася навколо Ющенка, як яскравого лідера, та його чітко зманіфестованої ідеології, що мала всі ознаки націонал-демократизму. Помаранчеві 2005-го прийшли до влади (кілька років перед тим маючи потужну фракцію в парламенті), дістали колосальну популярність у суспільстві (рейтинг Ющенка щойно після інавгурації сягав 70%!), здобули підтримку світової спільноти (Конгрес США новообраному президентові України аплодував стоячи). Але цей потенціал було швидко втрачено через віковічну проблему – численні чвари у власному середовищі (зокрема, з командою Юлії Тимошенко), а також через невміння самоорганізуватися: бракувало конкретної програми дій та її чіткого виконання.

За всієї критичності у ставленні до національної демократії ховати її сьогодні зарано. Вона має чималий державотворчий потенціал, а в умовах війни з неоімперською Росією за нашу незалежність набуває нової актуальності. Характерно, що кожна політична сила, яка нині претендує на владу, за всієї своєї неідейності змушена давати відповіді на націонал-демократичні запитання. Навіть у теперішньому гаслі чинного президента України Петра Порошенка “Армія, мова, віра” читається неприхований перегук із націонал-демократичними запитами.

 

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Если вы смотрите телевизор - вы, должно быть, заметили, что хорошие парни побеждают плохих всегда, кроме девятичасовых новостей."

К украинским морякам “прорвался” долгожданный гость: “особо не общаются”

Мокрый снег и штормовое предупреждение: где ударит непогода в Украине

Война на Донбассе: украинцы уверенно дают отпор, у Путина считают тела

В плену у стихии: Укравтодор предупредил водителей о самом страшном

Супрун рвет и мечет: Facebook-министр влезла в скандал с Институтом сердца

Томос уже ждет предстоятеля на Фанаре – Порошенко

Без Бойко. Оппоблок провел съезд и изменил устав партии

Украинским переселенцам помогут кредитами

Приглашенный архимандрит Говорун не смог попасть на собор

Катастрофа СУ-27: дочь героя АТО осталась без отца, названо имя

Официально. Патриарх Варфоломей пригласил Епифания на Фанар

16 декабря: какой сегодня праздник

Посольство США поздравило Украину с созданием поместной церкви

Тодоренко шокировала фанатов фигурой после родов: “как синица”

В УПЦ МП отреагировали на участие своих иерархов в соборе

Погода на неделю: украинцев изрядно потреплет и заморозит

На пост предстоятеля единой поместной церкви было три кандидата

Усик пояснил скандальное заявление об УПЦ МП: это моя вера

Вселенский патриарх поздравил Епифания с избранием и благословил

Украинским водителям подсунули “черное” горючее: за что мы платим и кому