Андрій Пєтухов (фото: Instagram/Аndry boxer) Автор: Василина Копитко
6 червня 2023 року росіяни підірвали дамбу Каховської ГЕС, що призвело до однієї з найбільших техногенних катастроф у Європі. Тоді тонни води затопили 80 населених пунктів. Тисячі українців стали заручниками у своїх домівках — 4 000 будинків опинились під водою, 1 300 з них не підлягають відновленню.
Катастрофічними були наслідки й для екосистеми регіону — 63 447 га лісу затопило, а згодом величезна кількість забрудненої води потрапила у Чорне море. Орієнтовна сума збитків завданих довкіллю — 146,4 млрд грн.
РБК-Україна розпитало херсонського волонтера Андрія Пєтухова про те, якою була ситуація в місті після підриву дамби Каховської ГЕС, як він рятував людей із затоплених домівок і таємно вивозив українців з окупації.
Андрій — майстер спорту України, до повномасштабної війни професійно займався боксом. Після вторгнення Росії він покинув спорт і став волонтером.
– Херсон — одне із міст, яке найбільше постраждало після підриву Каховської ГЕС. Розкажіть про ті події, як ви рятували людей?
– Як тільки дізнався про підрив дамби, одразу поїхав дивитись по місту, як піднімається рівень води. У перший день ми рятували людей і тварин у районі біля річки Кошова. Там затопило перші поверхи будинків. Тоді вивозили переважно тварин, бо деякі люди самі повтікали, а їх залишили.
Спершу у нас не було човнів — все на руках виносили. Брали тварин, речі й навіть літніх людей несли на сушу. А от на другий день, коли люди побачили, що ми рятуємо інших, то кинулися нам допомагати — хтось через знайомих знайшов надувний човен з мотором, хтось — пальне для нього. Тоді ми з друзями-волонтерами поїхали на іншу локацію — в Шуменський мікрорайон.
Ми забирали людей з підтоплених будинків, підвозили на сушу, а там вже рятувальники й «швидка допомога» їх зустрічали. Хто не мав де жити, їм інші волонтери шукали тимчасове житло. Дехто впускав у свої квартири, давали гуртожитки, частина їхала в інші регіони.
Люди плакали, на них просто не було лиця від горя. Дехто втратив все — будинки, на які вони збирали гроші все життя, все затопило…
Були й такі, що залишалися навіть попри затоплення. Казали, що почекають, коли вода спаде. Тиждень вони сиділи без світла і питної води. Люди, чиї кватири затопило, тимчасово переселялись до сусідів на верхні поверхи.
Лівий берег сильно постраждав, а я живу на Правому, до мого району вода не дійшла. А от будівлі в секторі Нафтогавані не підлягають відновленню. Там зараз 10-15 людей ще живуть без світла і під постійними обстрілами — там дуже небезпечно, бо це фактично перша лінія фронту.
Андрій Пєтухов із врятованим собакою (фото: Instagram/Аndry boxer)
– Ви вивезли на човні людей з окупованих Олешків. Як вам це вдалося?
– Перша поїздка на окуповану територію була дуже страшна, це не передати словами. Я розумів, що якщо попадуся росіянам, то вже там й залишусь. Тому повністю «заглушив» телефон і віддав його другу. Сказав, якщо я не вернусь, хай віднесе його моїй мамі.
У той день рятувальники нікого не пропускали на воду. Але ми, як місцеві, знаємо всі ходи, де можна було «проскочити». Ми взяли катер, на нього поклали надувний човен, через двори й всякі проходи заплили на Лівий берег. Катером не могли близько підійти до дворів, щоб не пошкодити мотор, тому спускали на воду надувний човен. На ньому підпливали до будинків, забирали людей і доставляли їх на катер, а вже тоді вивозили. Тоді врятували з десяток людей.
На другий день ми не поїхали, тому що був дуже сильний вітер і дощ. А вже наступного дня ми зробили 6 ходок. Тоді евакуювали 10 дітей, 5 дорослих і собаку. Тварину знайшли на дошках, що плавали на воді серед комишів. Забрали її і відвезли на Правий берег.
Херсон, затоплений внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
– Яка історія порятунку вам найбільше запам’яталась?
– Ми евакуювали 93-річного дідуся — Вадима Соляника. Він жив сам, рідних не має. Його квартиру на першому поверсі затопило і сусіди нас попросили його забрати. Ми тільки підплили до під’їзду, дідусь уже вийшов і нас обстріляли росіяни. «Прильот» був приблизно за 100 метрів. Уламок влучив дідусю в голову. Ми швидко його доставили на сушу, але «швидка допомога» не могла під’їхати, бо росіяни обстрілювали ті місця, звідки евакуйовували людей.
Тоді ми згадали місце, через яке можна було під’їхати до рятувальників. Набрали їх і вони нас зустріли там. Дідуся забрали в лікарню і вийняли уламок. Потім його забрали волонтери в Ірпінь. Він там зараз перебуває у будинку для людей похилого віку. Восени ми з волонтерами їздили його провідати. Він дуже зрадів, коли нас побачив. У нього все добре.
Ще була історія, коли евакуювали одну бабусю, вона не хотіла їхати, плакала сильно. Але ми її забрали і доставили до доньки. Недавно зустрів доньку тої жінки, вона дякувала, що врятували маму. Питаю, а як вона? А виявилось, що вона померла, не витримала стресу. І таких випадків дуже багато. Люди на нервах, погано сплять, їдять… Я у свої 29 років вже посивів, серце болить.
Це важко дається, бо через себе все пропускаєш, коли бачиш цю реальність. А хтось веселиться, гуляє, на дискотеки ходить. Багато хто ще не розуміє, що таке війна.
Андрій рятує собаку (скриншот із відео)
– Як багато людей і тварин вам вдалося врятувати під час затоплення Херсону?
– Ми не рахували й навіть не думали про це. Просто як бачили тварин, садили їх на човен й везли на сушу. А ті ж налякані, дригались, виривались, вони ж не розуміли, що їм хочуть допомогти. Далі цих тварин ми передавали зооволонтерам і вони вивозили їх в Миколаїв та на захід України.
– Як довго Херсон був затоплений?
– На п’ятий день вже було складно їздити на човнах і всі одягали високі гумові чоботи, щоб переміщатись по місту. По воді плавала техніка, трупи котів і собак. Десь на шостий день вода зійшла — тоді була страшна дизентерія, дуже багато сміття, бруду, все розкладалося. Стояв жахливий сморід, куча комарів літало. Ще з тиждень неможливо було відкрити вікно.
– Можливо знаєте, чи держава виплатила компенсацію людям, яким затопило житло?
– Хтось там казав, що декому дали 200 тисяч. Але скільки я не питав, то ніхто особисто не знає таких людей. Потерпілим видали по 5 тисяч гривень. І люди сміються, бо що на них купиш — підлоги нема, шпалер нема, жити в тих будинках неможливо.
– Яка зараз ситуація у Херсоні?
– Херсон обстрілюють постійно, окупанти знаходяться за 8 км. У місті мало людей залишилося — в основному особи похилого віку. Багато хто виїхав і залишив батьків. Є пенсіонери, про яких ніхто не турбується, їхні родичі не допомагають. І це найгірше. Дехто мені пише і просить продукти, ліки. Мені небайдужі скидають гроші й на них я закуповую хліб, медикаменти, інші речі й розвожу тим, хто потребує.
– У чому зараз херсонці мають найбільшу потребу? Про що просять?
– Я приїжджаю і питаю, що зараз їм необхідно. Нещодавно треба було ліхтарики, батареї для гаджетів, павербанки, їжа. У деяких районах нема питної води, її туди ніхто не завозить. У Херсоні жахлива вода з-під крана, вона з іржею, але багато людей її п’ють, бо не в змозі самі принести бутельовану.
Людям похилого віку треба ліки проти тиску, для серця. Вони не дорогі, але їх часто нема, де купити.
– Після підриву Каховської дамби дуже багато фондів і волонтерів допомагали Херсону. А як зараз?
– Зараз увага в новинах перейшла на Харків, бо він сильно потерпає. Але в Херсоні також дуже багато подій — росіяни обстріляли територію біля ЦУМу і вбили багато людей на залізній дорозі. І це ніде не висвітлювалося. Про Херсон не дуже багато говорять, бо це прифронтове місто. У нас теж Епіцентр згорів, фабрики немає, багато чого знищено. Зараз херсонцям допомагають, в основному, місцеві фонди й волонтери.
Андрій досі активно волонтерить (фото: Аndry_boxer/Instagram)
– Торік експерти розглядали можливість відновити Каховське водосховище. Як ви ставитесь до такої ініціативи?
– Зараз не час щось відновлювати, ремонтувати, зараз потрібно підтримати наших хлопці. Вони самі собі збирають на тачки… А в нас у сусідньому дворі до війни, коли було багато людей, то нічого не треба було робити, а зараз там викладають плитку. Навіщо ви це робите? Безглуздя…
– Під час окупації ви також були в Херсоні? Розкажіть про той період…
– Ситуація у місті була жахлива. В перші дні я евакуйовував людей в Миколаїв та Одесу. Коли почалися проблеми з продуктами, шукав їх і доставляв людям. Купував медикаменти, дістав гуманітарну допомогу в інших містах. Було дуже складно проїжджати через російські блокпости.
Я був дуже активний, багато допомагав людям і хтось на мене доніс росіянам. Я знав, що вони забирають у підвали людей і катують. Моє прізвище не раз звучало у їхніх колах.
8 травня о 12 ночі десь з 15 ФСБшників з автоматами прийшли до моєї мами на адресу, де я прописаний. Вони довго допитували маму, де я. Змушували її набрати мене і попросити, щоб я прийшов. Я живу окремо, в той вечір прийшов перемучений, заснув і не відповів. Потім мені мама все розказала і я певний період був змушений переховуватись у друга.
В окупації у мене було два телефони. На один я багато знімав і викладав в інтернет, а другий телефон був основний — він був чистий, без фото, відео.
– У Херсоні були люди, які дійсно чекали «руский мір»? А зараз є?
– Відкрито ніхто про це казав, але війна показала, хто є хто. Дуже страшно бути під окупацією. Чесно. Тому я дуже розумію людей, які зараз виїжджають з Вовчанська.
Як наші прогнали росіян з міста, ті хто був за «рускій мір», знав, що за ними приїде поліція, то вони повтікали. Було багато людей, від кого не очікував, а вони підтримали російську агресію. Зараз перейшли на ту сторону і живуть там. Але чи ще залишились у місті такі, то не знаю.
Пам’ятаю, як ЗСУ звільнили Херсон. Вони зайшли 10-го листопада, але ніхто не вірив, поки не побачив українські прапори й жовті наліпки на руках військових. Офіційно про звільнення оголосили 11-го. І, слава Богу, все закінчилося.
– У Херсоні досі небезпечно. Чому ви залишаєтесь у місті?
– Я залишився тут, щоб допомогти іншим, бо сам бував в складних становищах. Поки йде війна, поки є сили й здоров’я, то буду допомагати людям. А війна рано чи пізно закінчиться, дай Боже, залишитися живим, тоді можна буде знову спортом займатись.
Херсон, затоплений внаслідок підриву дамби Каховської ГЕС (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
