Окремі іноземні партнери вже зараз, апелюючи до результатів дочасних парламентських виборів, тонко натякають, що Україна має в односторонньому порядку виконувати політичні аспекти Мінська.
Відчувається бажання Заходу підштовхнути нову команду до імплементації домовленостей під спокусливі заклики “мовляв, мир потрібен Україні, а не Росії, ви ж це обіцяли на виборах і народ вам надав на це мандат”.
Черговий тиждень дипломатії Зеленського формувався переважно під впливом внутрішніх чинників. Україна в черговий раз підтвердила відданість високим демократичним виборчим стандартам. І у відповідь цілком заслужено отримала порцію вітань від міжнародних партнерів. Народ України дав президенту фактично карт-бланш на визначення, реалізацію та забезпечення зовнішньої політики держави. Сподіваємося, що дипломатія Зеленського пост-виборчого періоду буде кардинально відрізнятися від перших двох місяців і стане нарешті наступальною, активною та результативною. Хочеться вірити, що нова дипломатична команда продуктивно використає певне политічне затишшя у світі, викликане літніми відпустками, для корегування зовнішньополітичних підходів та підготовку “домашніх заготовок”, аби стрімко розпочати новий політичний сезон.
Отже, відтепер відповідальність – на “слугах народу”, а ми – традиційно підсумуємо результати дипломатичного тижня, що минув.
Плюси:
1. Відбувся своєчасний візит Спеціального представника США з питань України Курта Волкера. Важливо, що президент Зеленський знайшов час для зустрічі з американським гостем. Як і цінним є ключовий сигнал візиту – про тверду і незламну підтримку Вашингтона в питанні відновлення суверенітету і територіальної цілісності України та протидії російській агресії. Те, що цей візит співпав з телефонною розмовою президента США Дональда Трампа з президентом Зеленським, вправно підсилило сигнал підтримки України, як і засвідчило особистий інтерес очільника Білого дому до “феномену Слуги народу”.
Водночас, все це ще не стратегія, а лише черговий міжнародний аванс, який належить виправдати за підсумками запланованого українсько-американського саміту. Інтригуючою є фраза у повідомленні для ЗМІ, опублікованому на сайті ОПУ про те, що “Трамп висловив переконання, що оновлена українська влада зможе швидко покращити імідж України, завершити розслідування корупційних справ, які стримували взаємодію між Україною та США”. Заслуговує також на відзначення й візит Волкера до Станиці Луганськоі, який засвідчив сталу увагу США до питання миру на Донбасі.
2. Важливо, що нарешті відбулася перша зустріч президента Зеленського з Групою послів країн Сімки та главами представництв ЄС і НАТО. Цей формат координації гарно зарекомендував себе за останні роки, і добре, що нова команда взяла його на озброєння. Однак, ключовим питанням є регулярність таких зустрічей.
На схвальну оцінку заслуговує і той факт, що чи не вперше до традиційної зустрічі першої особи з послами Сімки приєднався представник НАТО в Україні. Будемо вірити, що у такий спосіб нова команда на Банковій надсилає всім нам сигнал про незмінний пріоритет євроатлантичної інтеграції держави.
Як і сигнал суспільству про те, що наша співпраця з Альянсом стосується не лише справи оборонної та безпекової, а й питання глибоких і всеосяжних реформ, адже нинішнє НАТО саме про це. Кого бракувало у форматі запрошених на згадану зустріч цього разу, так це представника МВФ в Україні.
3. Відбулася перша для президента Зеленського церемонія вручення вірчих грамот послами низки іноземних держав: Кореї, ПАР, Фінляндії, Словенії та Німеччини. Жодним чином не применшуючи важливості всіх країн, окремо хотів би відзначити вікно можливостей для Києва, яке відкривається на німецькому напрямі з призначенням послом пані Анки Фельдгузен. Новий посол не лише дуже добре володіє українською мовою, але й, розпочинаючи своє третє відрядження в Україну, чудово знає нашу країну та головне – завжди прагнула розвивати інтенсивний двосторонній діалог.
4. Цей тиждень був ознаменований і помітною активізацією телефонної дипломатії президента Зеленського. Зрозуміло, що причиною для цього стало, передусім, прагнення міжнародних партнерів України першими засвідчити свою повагу і захоплення від переконливої перемоги партії “Слуги Народу”. Як і одразу зафіксувати пріоритетні інтереси для їхніх столиць.До позитиву слід віднести також телефонний контакт з Прем’єр-міністром Італії Джузеппе Конте, передусім для обговорення справи Марківа, пораду щодо здійснення якого ми надавали у попередньому огляді. Те, що в італійському прес-релізі згадка про цю справу відсутня, є симптоматичним. Київ це питання порушив, а Рим його сприйняв, спробувавши уникнути публічного розголосу. Тепер головне, щоб ця справа і надалі перебувала на належному контролі Банкової і не обмежилася лише одним дзвінком.
5. Дещо несподіваного розвитку отримала керченська історія. СБУ затримала російський танкер, який блокував проходження наших кораблів 25 листопада через Керченську протоку. Затримання танкера, який є речовим доказом, як і особиста команда президента Зеленського на його затримання, – це, безсумнівно, сигнал Києва Москві. Не виключаю, що провокативне заходження російського судна в українські води мало на меті протестувати рішучість нової української влади. І попри різне ставлення до рішення Києва відпустити команду, це позбавило можливість Москви іти на підвищення ставок. Рівно, як і апелювати до Міжнародного трибуналу з морського права, що Україна своїми діями загострює спір, нібито формуючи своєрідний “обмінний фонд”, тим самим погіршуючи становище наших моряків.
Яким би не був замисел цієї історії, факт залишається фактом – станом на сьогодні, наші хлопці і далі залишаються у російському полоні, разом з рішенням російського суду продовжити їм арешт до осені.
Мінуси:
1. Двоякі відчуття залишилися після заяв представника України у політичній підгрупі ТКГ. З одного боку, є чітке розуміння головної мети Росії щодо України, як і відсутність справжнього інтересу Москви до встановлення миру на Донбасі. З іншого – за бравурними словами також відчувається констатація патовості і відсутність чіткого покрокового бачення, як виходити з існуючої ситуації. Очевидною є й відсутність розуміння новими переговорниками суті “формули Штайнмайєра”.
Натомість, Києву варто активізувати роботу над “дорожньою картою”, яка розроблялася на доручення нормандської четвірки ще від жовтня 2016 року. Єдине, що зупиняло від її цілковитого погодження – так це розуміння Москвою факту, що її реалізація забезпечить “безпечну реінтеграцію Донбасу”, про яку власне і говорить український представник.Так само Києву варто активувати ідею із розгортання миротворчої місії ООН на окупованому Донбасі, а також забезпечити винесення цього питання з конкретними рішеннями на рівень лідерів нормандської четвірки. Маємо тверезо оцінювати ситуацію: лише міжнародна присутність на Донбасі здатна вивести ситуацію з глухого кута.
2. Перший тиждень після оголошення режиму припинення вогню так і не приніс насправді стійкого і всеохоплюючого перемир’я. У розвиток попередніх прогнозів зазначимо, що якість режиму припинення вогню прямо пропорційна справжній готовності Кремля рухатися до врегулювання. Допоки лінію дотику лихоманить від “продовжують стріляти”, не варто розраховувати на прогрес. Помилковим є створювати ілюзію прогресу на мінському треку, зокрема із забезпечення сталого припинення вогню. Особливо коли така ілюзія уже зараз розбивається, як об звіти СММ ОБСЄ, так і перші повідомлення про поранення українських захисників. І цих повідомлень не було б, якби інша сторона дійсно дотримувалася режиму.
3. Не почули на тижні від команди президента Зеленського і сигналів про належну увагу Києва до триваючої роздачі Москвою російських паспортів. Особливо, коли на цьому фоні з Росії надходять твердження про видачу за спрощеною процедурою вже кількох тисяч паспортів для жителів Донбасу. А також, коли посли країн Європейського Союзу у Брюсселі розглядають питання про можливу відповідь на ці порушення Москвою духу мінських домовленостей.
Поради небайдужого:
1. Маючи неконтрольовану ділянку кордону і постійні поставки озброєння та військової сили з Росії, неможливо забезпечити безстрокове припинення вогню.
З таким “дірявим” кордоном, як зараз, матимемо перспективу не безстрокового припинення вогню, а безстрокову агресію Росії. Тому, Київ у своїх контактах з партнерами має робити акцент на пріоритетність закриття кордону. Варто повернутися до ідеї створення окремої підгрупи з кордону в рамках ТКГ у МІнську. Власне під це завдання мають підлаштовуватися заходи і кроки в рамках мінського чи нормандського процесу. Під це завдання підлаштована ініціатива з розгортання міжнародного компоненту, чому відповідно передуватиме виведення російських військ.
Абсолютизація ідеї розведення сил та засобів, що заохочує російська сторона, може призвести до того, що на виході отримаємо нову лінію кордону з окупованим Донбасом. Варто бути пильним до ідеї погодження у Мінську нових зон розведення. Мотиви Москви зрозумілі – замість сумлінного виконання безпекових зобов’язань, через інструмент розведення домогтися стабілізації існуючої контактної лінії, вздовж якої вони спробують розмістити миротворців, які фактично будуть її охороняти, зафіксувавши де-факто анексію частини Донбасу.
Доцільно виявляти обережність й до сигналів окремих іноземних партнерів, які вже зараз, апелюючи до результатів дочасних парламентських виборів, тонко натякають, що Україна має в односторонньому порядку виконувати політичні аспекти Мінська. Відчувається бажання Заходу підштовхнути нову команду до імплементації домовленостей під спокусливі заклики “мовляв, мир потрібен Україні, а не Росії, ви ж це обіцяли на виборах і народ вам надав на це мандат”.
2. Президенту Зеленському варто відкинути будь-які ілюзії щодо Путіна. Особливо не варто робити висновки про його налаштованість на конструктив за результатами першої телефонної розмови. Тим більше, на росіян не діє заклинання “я цього дуже хочу, це для нас пріоритет, і ми над цим багато працюємо”. Для них це вияв слабкості позиції. Нагадаю один хрестоматійний випадок, коли президент Буш заявив про те, що він заглянув в очі Путіна і побачив душу, а відвертість розмови дає надію на конструктивні взаємовідносини. Однак, з того часу, уже мало в кого залишилися сумніви, кому Путін “продав свою душу”.
3. Доцільно прискорити визначення кандидатури нового Посла України в США. Заслуговує на увагу ідея створення цільової міжвідомчої групи за координуючої ролі РНБО з питання підготовки порядку денного майбутнього українсько-американського саміту: від оборонних та безпекових питань, до тематики енергетичної безпеки, привабливих двосторонніх інвестиційних проектів, ядерної безпеки тощо. Адже, сподіваємося, що візит до Вашингтона вже не за горами.
4. Вельми позитивним є прагнення навчити “слуг народу” азам діяльності у Верховній Раді. Водночас прикрим упущенням вважаємо те, що у програмі “лікнепу” не знайшлося місця ні для таких принципово важливих питань як європейська і євроатлантична інтеграція, ані введення народних обранців у курс справ у питаннях врегулювання ситуації на Донбасі.
Саме їм доведеться натискати клавішу “за” чи “проти” відповідних законодавчих рішень в контексті імплементації Мінських домовленостей, зокрема з таких критичних питань, як доля закону України про особливості місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей чи амністії. Ще є час внести доповнення до запланованого інтенсиву, і спробувати захистити “слуг народу” від потенційних зовнішніх впливів не в кращих інтересах України.
Незалежно від політичних уподобань і кольорів всередині України єдність та солідарність на зовнішній арені – це запорука нашої перемоги! Сподіваємось на новий політичний сезон.