Українці виїжджають із окупованого Маріуполя (фото: Getty Images) Автор: Юлія Акимова
Росія, окупувавши частину територій України, прагне підкорити або знищити українців на їхній же землі. Як загарбники проводять етнічні чистки, куди депортують українців та чому росіяни купують квартири у Маріуполі, – у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
За останні два роки війни в Україні Росія активно використовує наратив про те, що українці – це неіснуюча нація. Публічно кремлівська пропаганда говорить про те, що Україну «створив» Володимир Ленін, Київ – російське місто, а вся культурна спадщина України – або вигадка, або те, що насправді належить Росії.
При цьому фактично Росія прагне того, щоб або знешкодити, або знищити український етнос. На окупованих територіях спалюють історичні підручники, грабують музеї та проводять роботу із населенням. Крім пропаганди, репресій та схиляння до колабораційної діяльності, окупаційна армія разом зі спецслужбами проводить так звані етнічні чистки.
Українців буквально видавлюють із їхніх міст, змушуючи переїхати до Росії, або ж депортують. У їхні квартири, на їхні робочі місця та в їхній побут «вбудовують» громадян Росії. Таким чином, Кремль, плануючи грати в довгу, прагне того, щоб захоплене українське місто за фактом виявилося наповненим лояльними до нього росіянами.
Схема, якою користуються РФ, застосовується ними давно. Свого часу насильницькі висилки торкнулися чеченців, кримських татар, калмиків, мешканців країн Балтії, інгушів, болгарів. Найактивнішим на цій ниві був Йосип Сталін, дії якого пізніше назвуть «епохою сталінських репресій». Етнічні чистки – один із ключових інструментів колоніальної політики Росії та має всі ознаки геноциду.
Українців як націю намагалися знищити і раніше, але сьогодні – у роки великої війни України з Росією, Кремль має всі можливості, щоб зробити цей процес максимально масштабним.
«Захист» народу Донбасу
У 2022 році Росія напала відкрито, оголосивши про старт «спеціальної військової операції». 2014 року російські солдати зайшли на територію Донбасу та Криму без розпізнавальних знаків, а Кремль відхрещувався від будь-якої участі у військовому конфлікті на прикордонних українських землях.
При цьому той же Кремль активно транслював заяви про те, що народ Донбасу зазнає репресій з боку українців, тому його необхідно захистити. Власне, керуючись цією мотивацією, Путін і оголосив 24 лютого про старт «СВО». Проте за фактом окупаційна влада, користуючись своїм тривалим перебуванням у частині Донецької та Луганської областей, розгорнула процес масштабної мобілізації всього чоловічого населення, розповідає журналіст, який народився у Донецьку, колишній представник України у Тристоронній контактній групі Денис Казанський.
«Вони їх ловили просто на вулиці як якихось тварин. Знову ж таки, мобілізація передбачає якісь процедури, коли людина проходить медкомісію, виявляють різні обмеження. А у них це відбувалося так – зловили на вулиці, відвезли у військкомат, видали якийсь старий бушлат зі складу, «мосінки» і без підготовки просто кидали на фронт», — розповів Казанський у коментарі РБК-Україна.
Квітень 2014-го, проросійські активісти встановлюють прапор т.зв. «ДНР» у Слов’янську (фото: Getty Images)
Спочатку жителів Донбасу пробували набирати до лав «армії ДНР і ЛНР» на добровільній основі і мала частина справді зголосилася сама. Але переважна більшість чоловіків практично будь-якого віку забирали на війну з Україною примусово.
«Тоді загинуло дуже багато людей. Вони здебільшого гнали цих «мобіків» у перших рядах. Зараз їх залишилося вже не так багато, вони вигребли всіх мужиків звідти. Тому вони вже росіян мобілізують, бо дуже багато людей загинуло з першою хвилею. Їх же ніхто не рахував, російська армія навіть не включила їх у свої втрати, тому що це нібито втрати «армії ДНР і ЛНР», — додає Казанський.
Протягом восьми років Кремль активно русифікував частину Донецької та Луганської областей, транслюючи пропаганду та наративи про те, що Донбас – це Росія. У результаті за перші місяці повномасштабної війни окупанти фактично знищили тисячі українців, змусивши їх скоїти військовий злочин і піти зі зброєю проти своїх же.
Подібний метод не новий. Наприклад, ті ж «кадировці», які сьогодні воюють у лавах російської армії, є нащадками чеченців, яких наприкінці 90-х та на початку 2000-х років вбивала та ж російська армія. Завоювати, підкорити своїй волі та змусити захоплювати нові території – основа колоніальної політики будь-якої імперії. Але якщо жителів Донбасу через вісім років активної пропаганди вдалося мобілізувати, то із «новопридбаними» територіями все виявилося набагато складнішим – населення тієї ж Запорізької чи Херсонської областей все ще має сили для опору. Тому процес етнічних чисток там відбувається дещо витонченіше.
«Їдьте у Воронеж»
За кілька місяців після початку вторгнення Росії до України в російській соціальній мережі «Вконтакте» з’явилася група «Нерухомість Маріуполя та Приазов’я». У ній росіяни залишають оголошення — «Куплю будинок. Недорого, можна часткові руйнування», «Куплю будинок біля моря, стан будь-який», «Обміняю будинок у Волгограді на приватний будинок у Маріуполі».
Таких оголошень у російському сегменті інтернету сотні. Росіяни шукають житлоплощу за невисокою ціною і бажано біля моря. Потенційних покупців не бентежить нічого – ані статус Маріуполя та прилеглих міст, ані стан квартири, ані тим більше морально-етичний бік питання. У коментарях російським виданням, на питання про те, чи не бояться вони, що Маріуполь деоккупують, росіяни, які бажають купити там квартиру, наче під копірку держпропаганди, запевняють журналістів – Росія місто не віддасть.
Окупований Маріуполь (фото: Getty Images)
Саме існування подібних оголошень – один із проміжних підсумків того процесу, який запустив Кремль на частині окупованих територій. Етнічні чистки – це депортація чи знищення місцевого населення. Один із способів позбавитися жителів окупованих міст – зробити все, щоб вони поїхали і більше не поверталися. На території біля Азовського моря, саме в Маріуполі, загарбницька влада особливо стурбована квартирним питанням.
Світлана (ім’я змінено на прохання жінки з метою анонімності – ред.) мешкала у Маріуполі з 2014 року, переїхавши туди з Донецька. 24 лютого, коли росіяни обстріляли місто, вона зібрала сина та поїхала, доки її чоловік – військовослужбовець, залишився у місті. Квартиру жінка винаймала багато років і встигла накопичити там велику кількість своїх речей. 28 лютого їй зателефонувала господарка житла.
«Каже – давай знімемо покази лічильників. Я сказала, що виїхала з міста і запропонувала забрати чи роздати сусідам запаси їжі, у нас було багато їжі у холодильнику та на балконі. Я дуже в неї попросила не викидати речі та пообіцяла продовжувати платити за квартиру. Сказала – будь ласка, збережіть речі», – розповідає Світлана у коментарі РБК-Україна.
Після того, як активна фаза бойових дій у Маріуполі закінчилася і місто окупували, знайома жінка погодилася прийти до її будинку та дізнатися, що відбувається з квартирою. «Мені не потрібні були шуби чи техніка, там були пам’ятні речі. Та ж ванна, в якій ми дитину хрестили, альбоми, там перші фото сина. Це все мені дуже пам’ятно».
Знайома не змогла потрапити до квартири та поговорила із сусідкою по поверху. Та сказала їй, що у квартирі вже довгий час живе російська родина. «Подружка запитала її, а що з речами моїми, а сусідка так театрально здивувалася, каже – які речі? Речі все викинули. Речі «таких» людей (маючи на увазі військового – ред.) зберігати не можна», – додала Світлана.
Схожа ситуація сталася із жителем Маріуполя Сергієм (ім’я змінено з метою анонімності – ред.), чию історію розповів його родич. До 2022 року він володів у місті трьома квартирами. Після вторгнення до будинку, де він жив, потрапила ракета і з цього часу Сергій вважається зниклим безвісти. Ще одна його квартира залишилася відносно цілою і, судячи з усього, вона більше не пустує.
«Там навіть з вулиці видно свіжий ремонт у квартирі. Коли намагалися дізнатися, хто там живе, двері ніхто не відчинив. Знайшли контакт «голови ОСББ», той раза з п’ятого сказав, що туди нещодавно заселилися особи кавказької зовнішності, але контактів із ними немає і їх не хочуть чіпати. Усі і так все розуміють», – розповів родич Сергія.
Російські будівельники сидять на лісах біля зруйнованого будинку у Маріуполі (фото: Getty Images)
Маріупольські муніципалітети, в яких працюють колаборанти, ретельно збирають інформацію про житловий фонд. Порожні квартири віддають або продають. Тут, звичайно ж, не обходиться без «кумівства» — в умовах нелегітимної влади провернути угоду з переписування на себе або родичів чужого майна не є проблемою.
Частина житлового фонду перебуває у напівзруйнованому стані або знищена, а власники таких квартир все ще мешкають у Маріуполі. Окупаційна влада обіцяє місцевим «компенсаційні» квартири, але в результаті маріупольці залишаються ні з чим, розповідає радник мера Маріуполя Петро Андрющенко.
«Що відбувається? Людей під приводом реконструкції чи ремонту виселяють. Кажуть – ви повинні покинути це приміщення. Натомість нічого не дають, взагалі нічого – ані гуртожитків, ніякого «маневреного житла». Нового житла немає і на нього не можуть претендувати. Тобто люди не можуть претендувати на обіцяне компенсаційне житло, тому що їхнє житло начебто вціліло. Так само вони не можуть отримати грошову компенсацію на нове житло, тому що у них своє начебто вціліло», – розповідає виданню РБК-Україна Андрющенко.
Тим часом російські підрядники, провівши невигадливий ремонт, встановивши вікна та оновивши фасади будинків, продають ці квартири. Маріупольці, не маючи можливості викупити своє ж житло, змушені їхати. І в цей момент з’являються пропозиції.
«На таких людей, що залишилися без житла, «раптом» виходять ті ж підрядники, які кажуть — а їдьте до Воронєжа, там є програма, вам дадуть житло і таке інше. Гучно про це ніхто не говорить», — додає Андрющенко.
Схожа історія відбувається і з пошуком роботи. Загарбницька влада відкриває нові робочі місця з «білою» зарплатою, але місцевих на роботу не беруть – чекають на росіян. Маріупольцям залишається шукати підробітку, де є великий ризик, що зарплату не виплатять взагалі, а скаржитися місцевим правоохоронцям немає жодного сенсу. Все зводиться до того, що місцеве населення просто видавлюють із міста.
«На їхнє місце переселяються зовсім різні люди. І Челябінськ є, і середня смуга Росії. Здебільшого вони їдуть звідти, де немає моря. Як це не дивно, їде Ленінградська область, Липецьк, Курськ. Чому їдуть — клімат нормальний, море поряд. І розмови між ними такі самі, вони повертаються з робіт і кажуть своїм – там все нормально, там місто відбудовується, треба туди вже їхати на ПМП. А потім їдуть сім’ями, заселяються та живуть», – додає радник мера Маріуполя.
У всього цього процесу, окрім очевидної мети етнічної чистки, є ще один, мабуть, головний чинник – саме Маріуполь росіяни розглядають як основний логістичний хаб. Кремлю важливо вкладати гроші в місто біля моря, щоб мати ще один варіант контрольованого сполучення між Росією та Україною. Для цього Маріуполь має стати максимально лояльним для окупаційної влади містом.
Однак і сказати про те, що Росія робить із Маріуполя високорозвинене місто, не доводиться. На шляху від російської скарбниці до кишень місцевих гауляйтерів та підрядників бюджети помітно зменшуються. Тому і житловий фонд, і «урбаністика» міста виглядають досить вбого. Але кремлівська пропаганда, залучаючи росіян переїхати в «місто біля моря», не показує довоєнний Маріуполь — вона порівнює сьогоднішнє місто з зруйнованим російською армією два роки тому. У цьому контексті «відновлення» набагато помітніше.
Евакуація з Маріуполя (фото: Getty Images)
Подібна ситуація в тих чи інших масштабах є на всіх окупованих територіях. У частині Херсонської області, яку захопили окупанти, росіяни, які приїхали туди, оформляють на себе житло біля моря, розповідає спікер Херсонської ОВА Олександр Толоконніков.
«Дуже багато захоплених будинків у прибережній зоні біля моря. Захоплено готелі, гостьові будинки, де вони також або проживають, або селяться. Якщо власники поїхали, ці будинки переоформлюють на себе за законодавством через суди, знову-таки російські», — зазначає Толоконніков.
Інші окуповані території росіянами не відбудовуються – деякі міста на зразок Мелітополя чи Бердянська армія РФ взяла практично без бою. Частина Херсонської області перебуває фактично у зоні бойових дій. Але і там Кремль продовжує вести свою колоніальну політику, активно виселяючи звідти українців.
Нелояльні
«Ми виселили велику кількість сімей. Це було дуже непросто зробити. Виселили. Тих, хто так чи інакше не підтримував СВО. Хто ображав прапор та гімн Росії, президента Російської Федерації».
Це слова гауляйтера із Запорізької області Євгена Балицького, який через кілька місяців після початку вторгнення втік до Росії. Він відкрито говорить про те, що із окупованих територій Запорізької області загарбники виселяють місцеве населення.
Російські офіційні особи, безумовно, не можуть так само сміливо заявити про виселення, тому вуалюють цей процес під словосполученням «евакуація без участі України». За їхніми словами, за останні два роки до Росії «евакуювали» близько двох мільйонів українців, 300 тисяч із яких – діти.
В окупації місцевих жителів спочатку змушують проходити так звану фільтрацію, під час якої перевіряють родинні зв’язки та громадянську позицію. Після чого українців відправляють спочатку на прикордонні території, а потім «розподіляють» по різних російських регіонах, переважно депресивних, про що ще в березні 2022 року повідомляло Головне управління розвідки Міноборони України.
Депортація українців до Росії (фото: росЗМІ)
Українців намагаються переселяти максимально далеко – наприклад, до Сибіру, за Полярне коло чи на Далекий схід, про що писало британське видання The Independent із посиланням на директиви Кремля. Там переселенців змушують взяти російський паспорт і видають документи, які зобов’язують їх залишатися в Росії протягом двох років. Людей заселяють у спеціальні табори та одразу закріплюють за службами зайнятості, які незабаром знаходять їм роботу.
За планом Росії, українець, який опинився далеко від дому, без грошей та зв’язку з близькими, змушений жити за нав’язаною схемою. Через кілька років він стане представником однієї з безлічі національних меншин, приналежність яких не розглядають всерйоз і всіляко пригнічують. Ця схема, відпрацьована ще в роки існування Радянського Союзу, досить банальна, але при цьому дуже дієва. Користуючись нею, в СРСР, а пізніше і в сучасній Росії вчинили не один геноцид по відношенню до тієї чи іншої етнічної групи.
***
Поки українські війська намагаються вигнати з території України російську армію, окупація продовжується. Кремль витрачає великі кошти на те, щоби русифікувати українські регіони та очистити їх від місцевого населення. В ідеальній картинці Росії на українських землях, які вони захопили, незабаром не повинно залишитися навіть згадки про те, що тут колись було місцеве етнічне населення.
Росіяни методично населяли собою прилеглі землі, які не мають до них жодного відношення, асимілювалися там і пізніше стверджували, що це їхня історична територія. Деякі країни, які свого часу постраждали від російської окупації, знайшли спосіб боротися з цим. Наприклад, після розпаду СРСР країни Балтії заявили, що фактично були захоплені радянськими військами, та ухвалили закон про реституцію націоналізованого у 1940-і роки майна. Відповідно до цього закону, колишні власники мали право претендувати на нерухомість, яку у свої роки захопили «совєти». Було проведено неймовірну за масштабами роботу і багато жителів Балтії справді змогли отримати свою спадщину. Росіяни ж мусили виїхати.
У цьому контексті Україні дуже важливо не лише звільнити окуповані міста та села, а й зафіксувати кожного росіянина, який сьогодні купує квартиру у Маріуполі та переписує на себе будинок у Залізному порту. Інакше навіть після звільнення Україна ризикує отримати у себе на території чергову «російську діаспору», яка рано чи пізно знову попросить себе «захистити».
