Акція протесту проти застосування ЯО (фото: Getty Images) Автор: Юлія Акимова, Дмитро Олійник
У Москві вкотре загрожують ядерним ударом по Україні. Про що говорить крок Путіна щодо підписання зміненої ядерної доктрини, якої реакції від Заходу варто чекати і чи це вплине на хід війни, – у матеріалі РБК-Україна.
Менше ніж за місяць до тридцятих роковин від дня підписання Будапештського меморандуму Росія заявила, що може стріляти ядерною зброєю по неядерних державах, очевидно, маючи на увазі Україну. Ця заява стала відповіддю на дозвіл України бити по території Росії західними ракетами великої дальності.
Володимир Путін вкотре вирішив зіграти своїм «ядерним» козирем – його функціонери у Кремлі заявили, що він нарешті підписав оновлену ядерну доктрину. У ній йдеться про те, що Росія залишає за собою право застосувати на території неядерної держави своє ядерне озброєння у відповідь на атаку конвенційною, тобто звичайною зброєю. Очевидно, у Москві очікували, що штовхнуть Захід у стан паніки і у Вашингтоні відразу скасують свій дозвіл Києву бити по Росії ракетами ATACMS. Але, схоже, сьогодні ядерна «істерія» Росії вже мало кого лякає.
Черговий виток ядерних загроз
Росія далеко не вперше загрожує Україні застосуванням ядерної зброї. Щоразу, коли Київ просив у Заходу щось, що може вплинути на хід війни, допомогти ЗСУ перехопити ініціативу на фронті, в Москві відразу ж натякали, або ж відкрито давали зрозуміти, що застосують ядерну зброю, якщо Україні буде надана та чи інша суттєва допомога.
Фактично з початку великої війни за будь-яких складнощів на фронті Росія шантажувала Україну та Захід ядерною зброєю. Ще в травні 2022 року голова Держдуми В’ячеслав Володін заявив про ядерний удар «як відповідь» на атаку. У цей же період на можливе використання ядерної зброї натякнув глава російського МЗС Сергій Лавров. Все це звучало на тлі постійних погроз із вуст російської пропаганди «стерти в радіоактивний попіл» усіх, хто допомагає Україні, і особливо саму Україну.
Один із піків ядерної «істерії» стався у вересні 2022 року, після успішного контрнаступу ЗСУ у Харківській області. Росія не лише пригрозила використати ядерну зброю, а й повідомила, що Київ робить так звану «брудну бомбу». При цьому Кремль добре відомий тим, що звинувачує інших у тому, що робить сам. Тому західні союзники України досить гостро відреагували на ці заяви, адже якби у Москві повідомили, що Київ застосував «брудну бомбу», то фактично розв’язали б собі руки.
У той період, як стало відомо набагато пізніше, США оцінювали ризики початку ядерної війни 50/50. Щоб утихомирити Росію, західні країни підключали різні інструменти впливу, зокрема Китай. У результаті всіх дипломатичних закулісних переконань лідер КНР Сі Цзіньпін відкрито заявив про те, що «ядерні війни починати не можна». Його слова розцінили як максимально однозначний сигнал Росії. З того часу градус ядерного шантажу з боку Кремля помітно спав, але Путін не втрачає шансу періодично витягнути цю картку на стіл.
Російська ядерна зброя (фото: РосЗМІ)
Сьогодні ж у Кремлі розпочали новий виток шантажу ядерною зброєю, цього разу, підкріпивши його указами та підписами. За три тижні до цього, 25 вересня, Путін заявив про розширення доктрини ядерного стримування. Він повідомив, що ядерна відповідь піде за «достовірною інформацією про старт у бік Росії засобів повітряно-космічного нападу», маючи на увазі літаки, крилаті ракети, безпілотники. Після цього на Росію не раз здійснювалися атаки, як мінімум, дронами, але жодної реакції не було. Коли про це питали прес-секретаря Кремля Дмитра Пєскова, він порадив «надмірно не апелювати до доктрини».
Тепер, коли Україна отримала можливість бити західною зброєю по території РФ, Путін несподівано підписав доктрину, після чого в Кремлі вийшли із заявами різного ступеня загрози. Примітно, що російський диктатор підписав документ менше, ніж за місяць до тридцятої річниці Будапештського меморандуму. 5 грудня 1994 року Росія, Україна, Великобританія та США підписали документ, згідно з яким Україні гарантують збереження її суверенітету та безпеки замість ядерної зброї, яку вона віддає. У результаті Росія, отримавши запаси ядерного озброєння, через 30 років, загрожує їм же Києву.
Оновлена доктрина – що стоїть за погрозами Кремля?
За три роки великої війни Захід неодноразово заявляв про страх перед ескалацією конфлікту. Цим союзники Києва аргументували різні відстрочки у ухваленні важливих рішень, зволікання у постачанні зброї та відмови її застосування по території РФ. Слово «ескалація» вживалося щоразу після того, як Москва хоча б натякала на можливе використання ядерної зброї.
Тим часом Росія продовжувала відверто і нахабно порушувати всі закони та звичаї війни, декларації ООН та інші важливі для світової спільноти документи та угоди. Вона застосовує заборонену зброю, вбиває полонених, б’є по мирних містах, закуповує боєприпаси та техніку у ситуативних союзників, а з недавнього часу використовує їхній людський ресурс у вигляді солдатів Північної Кореї. Щоразу Росія ескалювала війну і виводила її на нові рівні, доки Захід зволікав. Щойно партнери України робили свої акуратні кроки у площині допомоги Києву вести оборонну війну, Росія загрожувала ядерною зброєю.
Сьогодні Путін зробив це вкотре – пригрозив вдарити по Україні у відповідь уже на конвенційне озброєння. Мабуть, цих загроз було так багато і вони нічим не закінчувалися, що сьогоднішня реакція на це Заходу явно не виправдала очікувань Кремля, зазначає військово-політичний експерт групи «Інформаційний опір» Олександр Коваленко.
«Його загрози з ядеркою вже давно всім зрозумілі і неодноразово, до речі, вже робилися заяви офіційних посадових осіб щодо російських загроз з ядерною зброєю. Це вже давно відпрацьований варіант. Сценарій усім відомий», – каже Коваленко у коментарі РБК-Україна.
Російська ядерна ракета (фото: РосЗМІ)
Експерти зазначають, що сьогоднішні загрози Путіна більше схожі на так званий «ядерний ексгібіціонізм» і насправді мало кого лякають. Захід розуміє – доки Росія умовно змінює місцями слова у документах і займається бюрократією, удар навряд чи можливий. Якби росіяни були готові вдарити ядерною ракетою – вони б це вже зробили, зазначає політолог Олег Саакян. І якщо сьогодні цього немає, це означає, що Росії цього робити не дозволяють.
«Саме рамки дозволеного в російській парадигмі, де культ сили є ключовим мірилом їх реальності та дійсності, є ключовим фактором їхнього поля можливостей. Вони будуть робити стільки, скільки їм дозволять. Тому ця вся ядерна історія, потрясти ядерною боєголовкою, весь цей ядерний ексгібіціонізм вже всім набрид і жодної реакції не викличе», – зазначає Саакян у коментарі РБК-Україна.
При цьому не зовсім зрозуміло, про яку саме «російську територію» в контексті заяв із Кремля йдеться. Якщо йти за логікою Москви – окуповані українські землі також є частиною російської території, про що йдеться в їхній конституції. При цьому відповіді, якою загрожують у Росії, не було.
Крім того, за інформацією зі ЗМІ, Україна вже застосувала ракети ATACMS, вдаривши ними по складу з боєприпасами у Брянській області. Коментуючи це, глава МЗС Лавров зробив досить неоднозначну заяву, додавши, що «РФ суворо дотримується принципу, щоб не допустити ядерної війни». Очевидно, ситуація навколо доктрини більше виглядає як спроба Путіна підняти ставки і залякати, зазначає колишній спікер Генштабу ЗСУ Владислав Селезньов.
«Якщо Пєсков заявляє про те, мовляв, якщо Україна застосує західну зброю по території РФ, ми застосуємо ядерну, то виникає питання – а де він лукавить? Адже фактично щонайменше два роки поспіль українська армія завдає ударів за допомогою HIMARS та іншого озброєння, яке нам постачають західні партнери, по території, яку Російська Федерація вважає своєю, адже окуповані території України, згідно з російською конституцією, є Росією. Звичайно, все це марення, нікчемне, але все ж таки, де логіка? І цього разу Путін зробив заяву, яка не має значення», – зазначив Селезньов в коментарі РБК-Україна.
Захід, неодноразово зіткнувшись з тим, що загрози Росії часто не мають під собою жодних реальних дій, цього разу не відреагував. У США не скасували свій дозвіл бити по РФ, у Європі не закликали до старту термінових переговорів, дзвінки до Кремля, принаймні, публічні, не надходили. Однак якщо припустити ситуацію, що Росія все ж таки застосує тактичне ЯО, тут є кілька варіантів. Якщо російські війська вдарять по фронту, стратегічно ситуація ніяк не зміниться. Ракета може знищити позицію ЗСУ на одному з напрямків, склад із боєприпасами, або техніку, але глобально цього дуже мало, якщо прирівнювати результат до витраченого ресурсу.
У разі ж, якщо Росія вдарить «тактикою» по умовному Києву, цей акт стане одним із найбільш шокуючих і призведе до негайної та плачевної для РФ реакції Заходу, упевнений Коваленко.
«Путін чудово розуміє, що використання ядерної зброї в конвенційній війні може призвести до нових кроків з боку США. Більш радикальним, наприклад, для застосування конвенційної зброї по тимчасово окупованій території. Або ті ж ракети Tomahawk запустити із Середземного моря з ракетних есмінців. Не кажучи вже про те, що вони можуть навіть завдати ударів по території РФ», – зазначив Коваленко.
На погрози Путіна відреагував і президент України Володимир Зеленський. Він зазначив, що російський диктатор, замість мирної стратегії, знову хоче ескалювати війну, хоча сам весь час говорить про небажання воювати взагалі.
«Чому вони не представили мирну стратегію? Він (Путін — ред.) хоче просто показати світові, що він хоче знищити Україну та інші країни. Путін хоче війни. Чим довше триватиме війна, тим довше він буде Кремлі, і це його мета — знищити всіх нас», – додав Зеленський.
Російський ядерно-ракетний комплекс (фото: РосЗМІ)
Інакше кажучи, сьогоднішні загрози Росії вже мало кого лякають – усі розуміють, що і хто стримує Москву. З іншого боку, той факт, що саме РФ «задає тон» війні, невтішний. На думку Саакяна, ейфорії від дозволу США бити по Росії ракетами ATACMS не було саме тому, що рішення «перегрілося» і стало швидше відповіддю на північнокорейський контингент у Курській області. Однак і важливість цього рішення, безперечно, складно переоцінити.
«У всякому разі, важливо, що це рішення ухвалено, команда Трампа його не саботує, а Україна все більше вчиться спиратися на власні зусилля та залучати партнерів до таких зусиль», – додав Саакян.
