Людмила Кіченок: «Моя мета — виграти грендслем у парі, моя мрія — олімпійська медаль»

Кілька днів залишилося до одного з головних тенісних турнірів року — Вімблдону. Напередодні змагань LB.ua поспілкувався з чемпіонкою турніру в міксті Людмилою Кіченок. 

Вона розповіла, чого очікує від майбутніх змагань, у дуеті з ким зіграє на Вімблдоні та як готуватиметься до Олімпійських ігор. 

Людмила Кіченок (ліворуч) з кубком Вімблдону за перемогу в міксті.

До початку Вімблдону залишилося зовсім мало часу. Чи готові морально, чи відчуваєте настання грендслему?

Насправді поки я туди не доїхала, складно щось сказати про це. Ми тільки змінили покриття, перейшли на трав’яні корти. У Берліні (на турнірі WTA 500. — LB.ua) я гратиму із сестрою. Ми тренуємося, зараз сфокусовані на окремих змаганнях, але, звісно, морально готуємося. Щоправда, це навіть більше стосується Олімпіади, а не Вімблдону. Розумієте, Вімблдон проходить щороку, а Олімпіада — раз на чотири роки, тому всі думки про неї. 

Українські тенісистки Надія Кіченок (ліворуч) і Людмила Кіченок (праворуч) проти японок Шіхо Акіта й Хімарі Сато під час парного матчу плей-оф Кубка Біллі Джин Кінг між Україною та Японією в Elite Tennis Club у Чорноморську, Україна.

Тренування з Надією — це підготовка до Олімпіади, награєте пару? 

Так, ми вирішили разом зіграти в Берліні. Моя напарниця Олена Остапенко гратиме на змаганнях у Бірмінгемі, а я захотіла випробувати себе в Берліні. Сюди зміг приїхати батько, тому ми скооперувались. Надалі гратиму з Оленою. Ми домовилися, що до кінця сезону виступатимемо разом, тому на Вімблдоні змагатимусь разом з Оленою, а на Олімпіаді — з Надією. 

Наскільки легко грати в теніс у парі із сестрою? Чи не заважає це емоційно? 

Ми з дитинства граємо разом, тож нам не треба витрачати час, щоб зрозуміти одна одну, зігратись. Грати в парі нам досить легко, з віком навіть простіше, адже розуміємо одна одну на емоційному рівні. 

Олена Остапенко (праворуч) з Латвії та Людмила Кіченок (ліворуч) з України під час півфінального матчу жіночого парного розряду проти Катерини Сінякової та Барбори Крейчикової з Чехії на Вімблдоні, Велика Британія.

Чому вирішили грати на Вімблдоні з Оленою? 

У нас є мета потрапити на WTA Finals, який проходитиме в Саудівській Аравії цього року, тому хочемо грати разом на Вімблдоні. 

Чи будете захищати свій титул у змішаній парі на Вімблдоні?

Так, знову гратиму з Мате Павичем (саме в парі з Павичем Людмила Кіченок перемогла на Вімблдоні в міксті. — LB.ua). Я думаю, що ми можемо захистити титул, але не ставлю собі це за мету. У мене зараз одна ціль — виграти в парі з Оленою грендслем, мікст буде як допоміжний розряд для тренування. 

Людмила Кіченок з України (ліворуч) і Мате Павич з Хорватії проти Іфань Сю з Китаю та Йорана Влігена з Бельгії у фіналі змішаного парного розряду на Вімблдоні, Велика Британія.

Чи накладає на вас додаткову відповідальність той факт, що ви чинна чемпіонка Вімблдону в міксті? 

Навіть не відповідальність, а впевненість. Ця перемога додала мені впевненості. 

Ви сказали, що всі думки зараз про Олімпіаду. У чому особливість цих змагань для вас?

Звісно, у тенісі трохи по-іншому все влаштовано. У нас є грендслеми, які, безумовно, дуже важливі для кожного тенісиста. Водночас здобути медаль Олімпійських ігор — це щось вкрай особливе. Навіть змагатися на Олімпіаді — унікальний досвід, адже ти живеш в олімпійському селищі з усіма спортсменами з інших видів спорту. Я дуже добре пам’ятаю це відчуття з минулих олімпіад, коли ти зустрічаєшся в ліфті з іншими атлетами. Ви не знаєте одне одного, але бажаєте удачі, спілкуєтеся — це робить змагання особливими для мене. На Олімпіаді я представляю свою країну. Представляти Україну — це особливі відчуття, тому ти намагаєшся викластися сповна. 

Чи не дасться взнаки перехід з ґрунту на траву, а потім знову на ґрунт? 

Чесно кажучи, я ніколи не переходила з трави на ґрунт, хіба років 10 тому. З віком краще розумієш своє тіло, усвідомлюєш, як грати на кожному покритті. Через це знаю, що потрібно робити, аби перехід відбувся швидко. Трава, звісно, швидша за ґрунт, але з кожним роком вона стає повільнішою (через зміни в догляді. — Ред.). Для трави характерні низькі відскоки, тому там потрібно постійно згинати ноги. На ґрунті гра трохи повільніша: там вищі відскоки, можна ковзати. На траві ж це неможливо робити. Мені й самій цікаво, як пройде цей перехід, але думаю, що все буде добре. У парі ж і навантаження менше, ніж в одиночці: ти фактично граєш на пів корту, грубо кажучи. Тож припускаю, що перехід буде незначним для мене й мого тіла. 

Людмила Кіченок з України під час півфінального матчу парного розряду на Міжнародному тенісному турнірі в Domain Tennis Center у Гобарті, Австралія.

Які очікування від Олімпіади? 

Я зараз сконцентрована на поточних змаганнях, але коли прийде час Олімпіади, то буду готова. Хочеться зіграти якомога краще. Востаннє, коли ми грали з Надією в Токіо, то дійшли до чвертьфіналу. Спочатку сподівань на успіх не було, але коли виграли перший матч, другий, то з’явилось бажання виграти медаль. Ми зрозуміли: якщо піднатиснути, то може вдатися, але, на жаль, це було помилкою. Не слід навіть думати про таке. Варто фокусуватися на кожній грі й викладатися в ній на 100 відсотків. Я думаю, що все можливо. 

Наскільки досвід участі в Олімпіаді допомагає під час змагання?

У Ріо-2016 у нас із Надією була перша Олімпіада — це ніби політ на Місяць. Усе було незвичним: люди кудись біжать, метушня. Ми були не у своїй тарілці — це 100 відсотків. У Токіо вже все було по-іншому. Ми знаємо, чого очікувати від Парижа. 

Яке враження на вас справляє Париж? 

Не можу сказати, що я дуже люблю його, адже там завжди багато туристів. Звісно, там проходить Ролан Гаррос — особливі змагання. Я трохи навіть переживаю за Олімпіаду, адже цього року на Ролан Гаррос там було дуже багато людей. Просто не розумію, як усі туристи, вболівальники помістяться на Олімпійських іграх. Поки що не знаю, скільки часу займатиме переїзд із селища до кортів. Це теж важливо. Сподіваюся, організатори все продумають. Можливо, зроблять окремі шляхи для автобусів зі спортсменами, щоб ми могли їхати без заторів. 

На Олімпійські ігри в нейтральному статусі допустили росіян і білорусів, але більшість із них відмовляються від участі. Як ви реагуєте на це? 

Це логічно, що вони відмовляються від участі. Їм дали можливість поїхати на Олімпіаду, але не представляти там свою країну. У кого вистачає мізків, той відмовляється. Для нас це добре. Їм же немає жодного сенсу бути там у нейтральному статусі. 

Чи звикли, що доводиться грати проти них під час повномасштабної війни? Чи були якісь провокації з їхнього боку? 

Насправді я намагаюся фокусуватися на собі. У мене навіть був один такий момент, що я так сконцентрувалася, що ледь не потисла їм руку. В останній момент отямилася й сказала собі: «Господи, що я роблю, треба прокинутися». Намагаюся навіть не дивитися на них.

Чи підтримуєте зв’язок з дівчатами зі збірної? 

Якщо чесно, то на змаганнях немає часу спілкуватися, хіба що інколи в роздягальні. Цікавимось одна в одної, як справи. Усі дівчата, які поїдуть на Олімпіаду, будуть сфокусовані на собі. Ми бачимося на змаганнях, але говорити немає часу. Усі постійно кудись поспішають. Коли грали останній матч на Кубку Біллі Джин Кінг Каб (проти Румунії. — LB.ua), то там була дуже класна атмосфера. Прикро, що ми поступилися. Я після цього матчу навіть думала завершувати кар’єру в Кубку Біллі Джин Кінг Каб. Було дуже прикро, важко прийняти поразку. Думаю, що після цього ми стали сильнішими. 

У якому останньому турнірі перед Олімпіадою зіграєте? 

Вімблдон! Далі будемо готуватися. Так, будуть ще турніри в Європі, але я не планую там грати. Натомість тренуватимусь із Надією. 

Олена Остапенко (ліворуч) з Латвії та Людмила Кіченок (праворуч) з України під час півфінального матчу жіночого парного розряду проти Катерини Сінякової та Барбори Крейчикової з Чехії на Вімблдоні, Велика Британія.

Які цілі ставить собі Людмила Кіченок на 2024 рік? 

Моя мета — виграти грендслем у парі й потрапити на WTA Finals у Саудівську Аравію. Моя мрія — медаль Олімпіади. 

Ви сказали, що приїхав батько. Як він переживає повномасштабне вторгнення? 

Батьку вже 65 років, тож може спокійно жити в Європі, їздити разом з нами. Однак він завжди повертається до Києва, адже там його життя, його друзі. Він не уявляє свого життя в іншому місці, лише в Україні. Звісно, важко з постійними відключеннями світла, обстрілами, але наш батько — фаталіст. Він з позитивом на все реагує, намагається допомагати іншим людям, нас підбадьорює. Ми переживаємо за нього, а він постійно заспокоює, що все добре. Я стабільно слідкую за новинами в Україні, пишу рідним, хвилююся за них. 

У 2023 році ви оголосили про заручини. Чи плануєте весілля після Олімпіади? 

Дати весілля ще немає. Можливо, наприкінці року це станеться. Я взагалі хотіла організувати весілля після війни, але не знаю, подивимось. Я ще й не думала, яке весілля хочу. Для мене буде добре піти й просто розписатися, адже не хочу, щоб це було енергозатратно. Звісно, це особливий день у житті кожної дівчини, але поки що не маю бажання обирати сукню, думати, як зібрати всіх гостей. 

Чи є амбіції дочекатись Олімпіади-2028 і зіграти ще й там?

Чесно кажучи, не можу поки що сказати. Я хочу дітей у майбутньому і не знаю, як буде реагувати на навантаження моє тіло. Рік-два ще точно пограю, а далі побачимо. 

lb.ua