У коментарях кажуть, що Марш ветеранів і написані про нього тексти знову розколюють Україну та поглиблюють протистояння.
Протистояння між ким і ким?
Між політичними силами? Так жодної політичної символіки на марші не було. Я дивився від початку до кінця. Не було.
Між армією та народом? Так народ стояв обабіч дороги, аплодував і кричав слова подяки та визнання. Навколо мене люди зривали голоси й відбивали долоні.
Між сходом і заходом? Так схід і захід, північ і південь пройшли в найсправедливішому порядку – за абеткою (щодо абетки всі претензії до Кирила й Мефодія).
Може, між націоналістами й інтернаціоналістами? Так у колонах ішли люди різних політичних поглядів та етнічного походження, праві й ліві, націоналісти зразка XIX сторіччя та космополіти зразка XXI сторіччя (я бачив чимало знайомих, тож кажу з певністю).
Між народом і державою? Так армія – це державна інституція, і вдягаючи військову форму, людина підкреслює належність до неї. Так само державною інституцією є поліція, яка сприяла маршеві. І найголовніше: ветерани захищали українську незалежність, тобто українську державу, а не власний хутір.
Може, між тими, хто стояв на узбіччі, й тими, хто дивився телевізор? Знову не вгадали. Адже ті, хто дивився телевізор, могли переживати такі ж емоції, як і ті, хто стояв на узбіччі. Не всі змогли приїхати, у кожного свої обставини. Я певен, мільйон переживав біля екрана те саме.
Так між ким і ким поглибив протистояння Марш ветеранів?
Я вам скажу. Він справді поглибив протистояння. Протистояння між Україною та Росією. Між агресором і незалежною країною. Протистояння, яке у Кремлі хотіли би замазати, оголосити “внутрішнім конфліктом”, перетворити на постійну криваву рану, на заморожену ракову пухлину.
А Україну цей марш, навпаки, зшив. Схід і захід, правих і лівих, цивільних і військових, молодих і старих.
Треба завжди називати речі своїми іменами.
(Еще нет голосов, оставьте первым)