«Мирний план» і кінець війни? Чи штовхає Захід Україну на переговори та чим відповість Зеленський

Президент Украины Владимир Зеленский (фото: Getty Images) Автор: Мілан Лєліч, Уляна Безпалько

Про "план перемоги" Зеленського та очікування від саміту миру, стратегію української влади та (не)можливість "заморозки" війни, альтернативні "мирні плани" Заходу та Китаю, важливість Курської операції та ризики наступу росіян на Донбасі – читайте у матеріалі журналістів РБК-Україна Мілана Лєліча та Уляни Безпалько.

 

ЗМІСТ

• «План перемоги» Зеленського та козирі України
• Альтернативні «мирні плани» та «заморозка» війни
• Курська операція та наступ росіян на Покровськ

В контексті російсько-української війни слово «переговори» на Заході останнім часом є найбільш популярним, обганяючи і «Покровськ», і навіть «Курськ». Фактично, не минає жодного дня, коли б одне з провідних західних медіа не вийшло із розлогим матеріалом на тему «мирних планів», «примусу до миру», «перспектив переговорів», «завершення війни» тощо. На цю тему вкрай розмито, але регулярно висловлюються і топ-політики й чиновники західних країн.

В Україні тема завершення війни теж звучить постійно, але в контексті дипломатичних зусиль влади, зосереджених на підготовці до другого «саміту миру». В рамках цієї підготовки було розроблено і «план перемоги» Володимира Зеленського, який він вже наступного тижня представить в США Джо Байдену та його можливим наступникам на посаді, Камалі Гарріс та Дональду Трампу.

«План перемоги» Зеленського та козирі України

До офіційної презентації «плану перемоги» у Вашингтоні Зеленський детально не розповідає про його зміст. За словами президента, він включатиме у себе чотири пункти – політичний, військовий, економічний і дипломатичний – а також один додатковий, який буде потрібен вже по завершенню бойових дій.

За словами поінформованих співрозмовників РБК-Україна, якихось шокуючих несподіванок у плані немає, хоча окремі новаторські речі та логіка їх поєднання будуть наявні. Загалом, план лягає в русло бачення Україною справедливого завершення війни та її повоєнного майбутнього. І потребуватимуть від Заходу дій, які посилили б позиції України та послабили країну-агресора. «Мета «плану перемоги» – змусити Росію вести змістовні переговори на саміті миру», – каже одне з джерел видання в президентському оточенні.

Перший саміт миру у Швейцарії (фото: Офіс президента)

Презентація «плану перемоги» також вкладається і в логіку політичних подій у США, де вже за півтора місяця відбудуться президентські вибори – глобальна подія, яка матиме безпосередній вплив і на подальший хід української війни з Росією. «В США всі розуміють, що виграшна риторика на виборах – «треба цю війну зупиняти». Трамп розраховує зробити це за рахунок особистої харизми, а демократи – за рахунок самого факту наявності нашого плану. Мовляв, ось є план, тепер треба, щоб Камала виграла, і ми зможемо посадити Путіна за стіл переговорів», – каже одне з українських джерел видання.

Вибори у США самі по собі є непередбачуваною подією не лише з огляду на мінімальний розрив у рейтингах, а й в контексті того, наскільки спокійно вони пройдуть і яким буде поствиборчий період. Принаймні, риторика Трампа останніми тижнями свідчить, що миритися з поразкою він не збирається за жодних обставин. І у випадку мінімальної перемоги Гарріс (а це дуже й дуже ймовірний варіант) Трамп разом зі своїми прихильниками здатні спровокувати серйозний політичний конфлікт – і на певний час американцям стане взагалі не до подій у зовнішньому світі.

Втім, базовий сценарій передбачає, що невдовзі після американських виборів, вже у листопада, відбудеться другий глобальний саміт миру. Участь чи неучасть у ньому представників Росії (а також обсяг їх мандату) – ще одна велика інтрига.

Один зі співрозмовників у військово-політичних колах каже: Україна декларує позицію, щоби базою для мирних ініціатив був саме Саміт миру. І саме тому ще влітку в Офісі президента заговорили про можливість запросити на нього представників Росії, щоби збільшити «легітимізацію» цього майданчика.

«Чи хоче Україна бачити на другому саміті Росію? Україна хоче бачити там Китай, а з ним і весь Глобальний Південь, які не вважають такий майданчик дієздатним без участі Москви», – говорить джерело.

Відтак, коли всі сторони згодні бачити на ньому Росію, то Кремль опиниться перед вибором: або пристати на це запрошення, до чого, ймовірно, будуть спонукати Москву Пекін, Бразиліа і Нью-Делі, або ж показати, що насправді Путін не хоче жодного миру чи переговорів.

Задача-максимум України в цьому контексті – не лише, щоб Росія туди приїхала, а й підписалася під українськими вимогами, зокрема вивела війська тощо. А для цього на неї необхідно створити належний рівень тиску, адже поки що він очевидно недостатній, щоб її до цього змусити.

За словами начальника Головного управління розвідки Кирила Буданова, десь із середини наступного року країна-агресор почне відчувати серйозні проблеми, пов’язані з війною: відсутність людського ресурсу та негаразди в економіці. Однак поки що з цими проблемами вона загалом справляється, попри окремі болючі речі, на кшталт українських ударів по тилах та втрати частини Курської області. Відтак, стимулу до реальних переговорів у агресорів немає, попри окремі заяви Кремля. Тож поки росіяни намагаються просуватись вперед в міру можливості, щоб загарбати якомога більше принаймні до виборів у США як наступного великого поворотного моменту – а далі діятимуть по ситуації.

У України є серйозні козирі, щоб в осяжній перспективі суттєво зміцнити свої позиції. Один із них – дозвіл на використання західної зброї для ударів вглиб Росії. За словами співрозмовників РБК-Україна, рішення щодо цього все ж буде прийнято, і це неабияк дратує росіян. Окрім вирішення суто воєнно-логістичних задач – суттєвого скорочення воєнного потенціалу агресорів – такі удари можуть викликати і невдоволення власне російського населення. «Наша розвідка упевнена, що такі атаки на РФ можуть струснути їхнє населення, і це примусить башти Кремля щось там думати і виходити на переговори і якісь рішення. Звичайно, ми не знаємо, що в головах у росіян. Але істерика з того боку показує, що ми, певно, намацали болючу для них тему», – каже один зі співрозмовників видання.

Ракети Storm Shadow/SCALP, якими Україна хоче бити вглиб території РФ (фото: Getty Images)

І справді, навіть реакція російського керівництва на захід ЗСУ в Курську область, здається, була менш нервовою, аніж на потенційний дозвіл бити західними ракетами по їхнім тилам. Навіть особисто Путіну довелося заявити, що такий дозвіл означатиме «безпосереднє втягування західних країн у війну». А те, що на Заході ці погрози сприйняли без якоїсь паніки, викликало в Кремлі окреме роздратування.

Крім того, у проміжок часу між виборами у США та інаугурацією нового американського президента, як вважають деякі співрозмовники у Києві, може виникнути певне «вікно можливостей», коли Джо Байден, під самий кінець своєї каденції (та й політичної кар’єри в цілому) може зробити українцям якийсь «прощальний подарунок».

Альтернативні «мирні плани» та «заморозка» війни

Паралельно з основним, українським треком, пов’язаним із «формулою миру», «самітом миру», «планом перемоги» тощо, з’являлись, з’являються і будуть з’являтися у різних форматах і інші «плани миру», «переговорні формати» та «миротворчі ініціативи».

При цьому всі співрозмовники з найвищого військово-політичного керівництва України, з якими поспілкувалось видання, впевнені: хоча різноманітні публікації і заяви на тему «миру» і відображають пануючі настрої про те, що «це все треба якось закінчувати», по суті, вони є лише білим шумом. Багато хто просто публічно вкидає у глобальний простір свої ідеї, зокрема і росіяни, причому, як правило, не напряму.

Варто згадати, що подібних медійних хвиль на тему «завершення війни» за останні пару років вже було чимало, і вони щоразу завершувалися нічим. При цьому співрозмовники РБК-Україна у дипломатичних колах запевняють: західні партнери справді часто піднімають питання завершення війни під час зустрічей за зачиненими дверима. Але це відбувається не у форматі тиску на Україну, а у вигляді питань на кшталт «а як ви це собі бачите?», «а який у вас план на наступні місяці/рік?» тощо.

Хтось із західних діячів у своїх «миротворчих ініціативах» керується суто внутрішньополітичною логікою. Яскравий приклад – канцлер Німеччини Олаф Шольц. Останнім часом він публічно чимало говорить на тему завершення війни в Україні, а в італійській La Repubblica навіть з’явився його «мирний план», якісь «Мінські угоди-3» з передачею Росії частини українських земель.

В українських політичних колах впевнені: ця активність Шольца викликана катастрофічною ситуацією з рейтингами його партії за рік до парламентських виборів та серією болючих поразок на нещодавніх виборах у федеральних землях. Оскільки на підйомі в Німеччині, особливо у землях колишньої НДР, опинились ультраправі та ультраліві популісти з їх «миротворчими», а по суті, капітулянтськими пропозиціями, правлячі соціал-демократи теж вирішили взяти ухил у подібну риторику, щоб відвоювати північно-східний електорат.

Канцлер Німеччини Олаф Шольц (фото: Getty Images)

Не менше галасу наробила і чергова версія «плану Трампа по Україні», виголошена його кандидатом у віце-президенти Джей Ді Венсом. По суті, вона зводиться до заморозки конфлікту на поточних лініях фронту, причому без найменших компенсаторів для України – яка опиниться беззахисною перед наступною хвилею російської агресії.

Ідеї «заморозки» у тому чи іншому вигляді загалом мають неабияку популярність, зокрема і на Глобальному Півдні. Припинити бойові дії і зупинитись на фактично підконтрольних територіях – до цієї формули, приміром, зводиться китайсько-бразильський «мирний план», який активно просуває Пекін.

В деяких колах на Заході така ідея теж циркулює. За одним зі сценаріїв, така де-факто заморозка війни відбудеться навіть без підписання якихось офіційних мирних угод, домовленостей, без створення «контактних переговорних груп», а-ля ТКГ по Донбасу тощо – питання буде вирішено на рівні військових, яким неофіційно делегує відповідні повноваження військово-політичне керівництво. Просто в певний момент часу обидві сторони припинять спроби просунутись вперед, взаємні обстріли тилів теж припиняться.

Втім, позиції адептів підходу щодо «реалій на землі» та «припинення вогню вздовж фактичної лінії зіткнення» були суттєво підірвані операцією України у Курській області. Адже такий варіант означатиме, що частина міжнародно визнаної території РФ на невизначений час опиниться під контролем України. Тож в кулуарах постійно циркулюють різноманітні ідеї про «розмін» частини Курщини на щось інше, аж до найбільш екзотичних. Наскільки такі «розміни» можна реалізувати на практиці – ще одне відкрите питання.

«Від своїх територій ми не відмовимося у будь-якому разі, але є різні шляхи, як їх повертати – військовий і політико-дипломатичний – і різна тривалість цього процесу», – каже співрозмовник в українському керівництві.

При цьому «заморозка» конфлікту буде вкрай неприємним для України сценарієм, зокрема й тому, що майже напевно призведе до суттєвого скорочення західної допомоги з мотивацією «так у вас же вже не стріляють». Тож на найвищому політичному рівні в Києві виступають категорично проти цього сценарію.

Курська операція та наступ росіян на Покровськ

Декілька співрозмовників РБК-Україна припустили, що реальні мирні переговори можуть зрештою відбутися зовсім не у форматі «офіційного» саміту миру та супутніх ініціатив. Приміром, у багатокутнику Україна-США-Велика Британія-Франція-Німеччина-Китай-Росія, або методами «човникової дипломатії». Проте зараз жодний такий процес ще не викристалізувався.

В чому згодні всі джерела видання – в тому, що визначальним фактором для формату завершення війни буде фактична ситуація на фронті.

А вона, варто визнати, загалом розвивається не на користь України. З осені минулого року росіяни розпочали наступальні дії і фактично досі володіють стратегічною ініціативою на полі бою. Щоправда, курська операція ЗСУ дещо сплутала плани ворога.

Зруйнований міст через Сейм в Курській області (фото: t.me/astrapress)

За даними видання, Кремль хотів зібрати для свого контрнаступу в Курській області угруповання в співвідношенні 5 до 1. Зараз, ймовірно, ця пропорція ще не досягнута. Поінформовані джерела РБК-Україна стверджують, що наразі в Курській області агресор сконцентрував близько 37 тисяч військ. З 10 на 11 вересня вони розпочали контрнаступальну операцію, щоби відтіснити ЗСУ.

Один зі співрозмовників видання у Силах оборони каже: завдання та графіки, які стоять у ворожих військ – до 15 жовтня витіснити українські сили з усієї Курської області, а до 30 жовтня – створити так звану буферну зону на території прикордонних областей, що межують з Росією. З огляду на те, що наш Генштаб поінформований про задуми противника та готується протидіяти їм, то ці плани можуть залишитись лише на папері. Принаймні, ще місяць тому деякі співрозмовники видання у військовому керівництві давали значно песимістичніші прогнози щодо здатності України утримати зайняту частину Курщини, аніж те, що виявилось насправді.

Втрата контролю над частиною Курської області змусила Кремль пріоритезувати цілі своєї кампанії. Москва забрала частину військ з низки ділянок фронту, щоби зупинити Сили оборони та вибити їх уже зі своєї території. Росіяни справді тепер не можуть продовжувати активні дії одночасно на десятку напрямків, як це було весною. І це вже один із важливих результатів Курської кампанії. Проте на чотирьох напрямках окупанти продовжують чинити сильний тиск, просуватись і захоплювати території. Два з них залишаються для Москви надважливими – Покровський та сусідній Курахівський, який фактично забезпечує фланги того угруповання ворога, що сунеться на Покровськ.

Захоплення цього міста може ускладнити оборону наших військ у всій Донецькій області. Співрозмовники видання у Силах оборони вважають, що за песимістичного сценарію бої за Покровськ можуть розпочатись уже за місяць, і до кінця року ворог зможе окупувати і Покровськ, і Торецьк, і Вугледар.

Водночас, за оптимістичного сценарію, за місяць-два росіяни будуть змушені взяти оперативну паузу, так і не захопивши жодне з цих міст. Насправді, у ворога теж є свої проблеми. Дії противника в Курській області продемонстрували, що в нього є нестача резервів. Тієї кількості військ, які Москва зібрала там для контрнаступу, наразі недостатньо для успішного та швидкого витіснення ЗСУ. Ймовірно, ці сили треба буде нарощувати.

Один із співрозмовників у Силах оборони прогнозує, що вже цієї осені перед ворогом може постати дилема: або проводити нову хвилю мобілізації, або жертвувати темпом свого наступу. Раніше Кремль не відчував цієї проблеми за рахунок вербування добровольців за контрактом. За даними видання, в окремі місяці план набору виконувався навіть на 115%.

Проте в останні місяці цей показник вперше почав показувати спад. За інформацією від джерел РБК-Україна, за останній місяць план набору контрактників на війну з Україною був виконаний менш ніж на 70%. Менш ніж п’ята частина строковиків погоджуються переходити на контрактну службу. Це свідчить про те, що кількість росіян, готових йти воювати за гроші, зменшується. Тому проблема добору особового складу до окупаційної армії – проблема, яка неминуче рано чи пізно постане перед Кремлем. А нова хвиля мобілізації потягне за собою додаткові навантаження на російський бюджет і порцію соціального невдоволення, без якого Путін, схоже, волів би обійтись.

Евакуація з Покровська (фото: Держслужба з надзвичайних ситуацій)

Не можна сказати, що Україна не має таких проблем. Однак не менш визначальним фактором для Сил оборони є боєприпаси, техніка та озброєння, левова частка яких надходить від західних країн. Тому позиції України до кінця цього року і безпосередньо до початку якихось переговорів будуть визначатись обсягом допомоги від партнерів.

***

При цьому і в Києві, і західних столицях загалом побутує переконання, хоча й не безумовне, що в наступному році бойові дії все ж таки припиняться, у будь-якому з можливих форматів. Так, декілька джерел підтвердили РБК-Україна, що американці прямо говорять нашій владі про потребу готуватись до виборів уже в наступному році (і навіть, можливо, вже наприкінці наступної весни).

А це апріорі означатиме скасування воєнного стану – після довгих дискусій усі і в Києві, і у Вашингтоні погодились, що під час війни нормальні вибори провести нереально.

Однак ще до скасування воєнного стану бойові дії повинні припинитись де-факто, чи з підписанням якихось документів, чи без цього. Потім почнеться перехідний етап, щоб мати гарантію, що припинення вогню є сталим. Тож від припинення бойових дій до дати виборів, за оцінками одного зі співрозмовників, може пройти десь півроку – тим паче, що перед голосуванням треба буде провести величезний обсяг підготовчої роботи.

Однак жодне з джерел РБК-Україна так і не змогло дати відповідь на ключове питання: як на практиці можна привести до єдиного знаменника максималістські і взаємно суперечливі вимоги України і країни-агресора, втілені у «формулі миру» і так званих «вимогах Путіна» щодо здачі Україною частини підконтрольної нині території, на додачу до вже окупованих росіянами земель. Як ніхто не зміг і окреслити можливе поле для компромісів.

Але якщо дедалі міцніюче уявлення про те, що наступного року активна фаза бойових дій припиниться, буде реалізовано на практиці, це означатиме, що жодна зі сторін не отримала вирішальної перемоги. «Це означатиме, що ми вистояли у першому раунді, і це саме по собі диво: вистояли проти Росії, з її ресурсами. Але Росія точно захоче другий раунд. І нашим завданням буде цього другого раунду не допустити», – резюмує один зі співрозмовників РБК-Україна.

www.rbc.ua