“Переписування минулого” – наша застаріла та спадкова ментальна хвороба.
Колись СРСР називали “країною із непередбачуваним минулим” – адже минуле в ідеології, довідниках та підручниках “змінювалося” після кожної зміни курсу влади.
Один ростовський філософ (В. П. Яковлєв, 1980) навіть доводив цілком серйозно, що можливість “змінювати минуле” є властивою людям ознакою “соціального часу” (і при цьому явно не усвідомлював, що цієї миті він перебіг від Маркса до раннього Ніцше).
А тепер це “переписування минулого” приватизували, і воно набуло форми “відкликання підпису”.
Ну і що, що підписав? Тоді підписав, а тепер оголошую, що воно нічого не означає.
Граф Гормас, персонаж корнелевого “Сіда”, одного разу зробив неправильний вибір – але ладен був радше померти, ніж відступитися від цього вибору, навіть приватно визнаючи свою помилку. Так у Франції XVII століття розуміли “честь”.
Ну, а в нас зараз зворотна крайність: епоха тотального безчестя. Сьогодні обіцяю, завтра відмовляюся, і нічого мені за це не буде, і громада не засудить, а хтось все одно мене підтримає.
Останній приклад – Філарет “відкликав” свій підпис під рішенням про ліквідацію УПЦ КП. Але скільки такого вже було, зокрема в нашому парламенті…
O tempora, o mores!
(Еще нет голосов, оставьте первым)