Заборона для закладів громадського харчування, кафе та ресторанів працювати після 22:00 викликала на Закарпатті неабиякий резонанс.
Попри те, що в урядових постановах такої вимоги ніби немає, її запровадили в кількох регіонах, зокрема, в Києві, Львові, а вслід – і на Закарпатті. Втім, яка логіка відповідного обмеження, ніхто не пояснив. Підприємці кажуть, що такі рішення заганяють бізнес, який ще якось животіє, у ще глухіший кут.
COVID не обирає, кого вразити, скаже читач. Однозначно. Але COVID при цьому й не обирає, коли розповсюджуватися. На це можуть впливати ті чи інші чинники, але аж ніяк не час доби. Принаймні, таких досліджень вчені не публікували. Та окремі керівники чомусь вирішили, що якщо до 22:00 дозволяти, а після 22:00 заборонити працювати закладам громадського харчування, то це кардинально вирішить ситуацію і кількість хворих значно зменшиться.
Тож підприємці Закарпаття поставили міському голові Ужгорода Богдану Андріїву та очільнику області Олексію Петрову кілька важливих питань. Наприклад, чому, на думку влади, до 22:00 вірус на терасах не поширюється, а після 22:00 наступає “загострення пандемії”? Чому на ринках, заводах, у маршрутках (особливо з нашим рівнем чистоти та комфорту перевезень) менш небезпечно, ніж у закладі, який має значні території, персонал та якісні засоби дезінфекції і дотримується всіх норм безпеки? Чому заборона роботи встановлена саме з 22:00? Виходить, що зранку коронавірус спить, в обід відпочиває, а після 22:00 виходить “на полювання”?
Підприємці зауважили, що розуміють небезпеку COVID-19 і готові йти назустріч владі. Але, якщо мова йде про заборони, вони потребують хоч якогось обґрунтування. Мовляв, навіщо зачиняти заклади, які виконують всі протиепідемічні вимоги? Адже, зважаючи на те, що літня спека починає спадати тільки о 20:00-21:00, саме в цей час люди починають виходити на вулиці і шукати прохолоди літніх терас кафе. “А ми в цей час вже вимушені виганяти відвідувачів”, – підкреслюють підприємці.
Бізнес наголошує: якщо зараз йому не дати працювати, компанії не зможуть розрахуватися зі старими боргами, які виникли і накопичилися під час карантину, а також не зможуть підготуватися до другої хвилі коронавірусу, яка, з великою імовірністю, буде в осінньо-зимовий період. Як наслідок, доведеться звільняти персонал (до 40%). І працівники закладів харчування та їхні родини опиняться без засобів для прожиття.
Крім скорочення кількості робочих місць, втрати заробітку, зарплат, обмеження роботи кав’ярень та ресторанів після 22:00 завдасть і значних іміджевих втрат для Ужгорода. Говорю про місто, хоча очевидно, що подібні приклади можуть навести й інші регіони. Адже місцеві підприємці роками створювали гастрономічну культуру Ужгорода, аналогів якої немає на Закарпатті. Та всі маленькі заклади, ресторанчики, в які люди люблять ходити вечорами, які мають у собі шарм, простоту, втілення душі конкретного підприємця, – все це не переживе нових обмежень.
На жаль, підприємці, які ініціювали зустріч із владою, намагаючись якось достукатися до тих, хто “на горі”, всюди почули тільки одне: закон є закон, ніхто нічого кардинально вдіяти не може. Пообіцяли переглянути такі заходи за умови покращення ситуації. А підприємці-ресторатори, готельєри, усі ті, хто працює у сфері туризму й дотичної до неї галузі громадського харчування, спілкуючись між собою, констатували: “…очевидно, до осені всі вмремо…”.
…Власне, крім питання доцільності часового обмеження в роботі, владі не тільки на рівні Закарпаття, а й України слід поставити ще багато питань: Чому адаптивний карантин лишається таким тільки на папері? Чому за місяці карантину не розроблено жодних програм допомоги підприємцям, які зазнають колосальних збитків, зумовлених чотиримісячним простоюванням? Що робити десяткам чи й сотням тисяч людей, які лишилися без роботи і засобів для існування? А також, чому, усвідомлюючи небезпеку поширення недуги, ніхто не говорить про загрозу для мільйонів українців залишитися без можливості купити хліба?
(Еще нет голосов, оставьте первым)