Ув’язнені в українській колонії (фото: Віталій Носач/РБК-Україна) Автор: Юлія Акимова
З 8 травня українським засудженим певних категорій можна служити у ЗСУ. Як працює закон на практиці, хто з ув'язнених зважився на службу, а хто ні і з яких причин – у матеріалі журналістки РБК-Україна Юлії Акимової.
З початку повномасштабного вторгнення багато чоловіків і жінок зі своєї волі пішли у військкомати. Деяких з них розвернули назад – відмовляли переважно тим, хто не має відповідного бойового досвіду. Засуджені у в’язницях із початком війни також хотіли вирушити служити, для чого просили про помилування. Їм відмовили, заявивши, що для цього немає необхідності. Пройшло більше двох років і ця необхідність з’явилася – 8 травня набув чинності закон, який дозволяє засудженим певних категорій служити у ЗСУ.
В Україні під дію закону підпадають 86 виправних установ. Потенціал – 26 тисяч засуджених, які теоретично можуть вступити до лав української армії. У Міністерстві юстиції кажуть, що не очікували такого ажіотажу – за перші тижні заяви подали 4,5 тисячі в’язнів. Частина з них уже пройшла військово-лікарську комісію і чекає на рішення – придатний засуджений до служби чи ні.
Закон про мобілізацію засуджених: нюанси та деталі
У Росії зеків вербували до армії переважно приватні військові компанії, найбільше – ПВК «Вагнер». Відео з нині загиблим Євгеном Пригожиним, що займається «рекрутингом» у колоніях суворого режиму, облетіли всі соціальні мережі.
«Ідеальний кандидат — це 30-45 років від народження, міцний, впевнений у собі, витривалий. Бажано відсидів п’ятнашку і більше. Бажано попереду п’ятнашка і більше. Бажано не один раз за вбивство, тяжкі тілесні, розбій, грабіж. Якщо адміністрацію або ментів від*зд*в – це ще краще», – говорив ватажок «вагнерівців», звертаючись до ув’язнених.
Пригожин підбирав собі військових серед засуджених з особливою ретельністю, наголошуючи на жорстокості скоєних ними злочинів. Через півроку подібного рекрутингу в російських медіа почали з’являтися новини про те, як «в армії РФ канібал і маніяк-вбивця стали найкращими друзями», а «зек-вагнерівець повернувся з війни і знову жорстоко вбив».
ПВК набирали зеків без відповідної законодавчої бази, але невдовзі Кремль її створив. У листопаді 2022 року Володимир Путін підписав указ, згідно з яким набирати в армію РФ можна фактично всіх, окрім педофілів та «екстремістів». Насправді ж не набирали лише «екстремістів», якими в Росії називають опозиціонерів. Після набуття чинності закону вербуванням зеків зайнялося Міноборони РФ.
Коли в Україні обговорювали ініціативу щодо мобілізації засуджених, деякі лідери думок заявляли, що ідея схожа на те, що роблять противники, а тому реалізовувати її, тобто уподібнюватися росіянам, не можна. Однак поки що відмінностей у її втіленні набагато більше, і вони критичні. Основне – критерії відбору ув’язнених.
Для того, щоб наочно продемонструвати, як працює закон, наприкінці травня журналістів запросили до однієї з виправних колоній, що знаходиться у Київській області. У Міністерстві юстиції повідомили, що пресі можна буде поспілкуватися із самими ув’язненими, причому не лише з добровольцями, а й з тими, хто вирішив досидіти свій термін.
До колонії приїхали не лише українські, а й західні журналісти. Перед тим як вивести на плац ув’язнених, пресу зібрали у невеликій залі, де представники Мін’юсту та кілька нардепів розповіли про закон докладніше.
«Ця ініціатива спочатку здавалася не зовсім однозначною, багато було скептиків, але їх вдалося переконати. Я думаю, це фантастична історія з погляду ресоціалізації засуджених та допомоги армії», – одразу ж наголосив міністр юстиції Денис Малюська.
У цій колонії утримуються 700 ув’язнених. 130 із них уже написали заяви і готуються проходити всі необхідні процедури, а їх чимало – крім самого суду, який вирішить, чи можна випускати злочинця за умовно достроковим, ув’язнений має пройти співбесіду до бригади, до якої прив’язана колонія, поспілкуватися з психологом, а потім вже пройти військово-лікарську комісію. Беруть далеко не всіх, головний критерій відбору – стаття.
Денис Малюська (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
«Насамперед, це злочини (здійснивши які, ув’язнений не може служити у ЗСУ – ред.) проти основ національної безпеки. Зрадники (що відбувають покарання за державну зраду – ред.) не мають права виходити по УДЗ. Крім того, це статті щодо злочинів проти статевої свободи людини. Є навмисне вбивство двох і більше осіб, тероризм», – заявив один із ініціаторів закону, народний депутат Сергій Іонушас.
Топ-корупціонери також не зможуть звільнитися по УДЗ і служити в армії. Це питання на імпровізованій прес-конференції ставили кілька разів – як нардепам, так і Малюсьці.
«Це якраз була одна з дискусій у парламенті, щоб будь-яка людина, яка скоїла тяжкий злочин, не змогла скористатися цією процедурою і захищати державу. Також не зможуть цього робити і ті, хто обіймав відповідальні посади і, будучи на посаді, скоїли злочин. Це народні депутати, міністри, речник, радники, представники різних виконавчих та законодавчих гілок влади», – зазначила народний депутат Олена Шуляк.
Олена Шуляк (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
Деякі ув’язнені, незважаючи на те, що закон було прийнято лише кілька тижнів тому, вже служать в армії у складі окремого підрозділу 225 штурмового батальйону. На їхню підготовку знадобилося небагато часу, оскільки ці конкретні засуджені мають бойовий досвід. Решту ж навчатимуть кілька місяців. Поки що з добровольців формують штурмові загони. За словами Малюськи, в армії дефіцит у штурмовиках, відповідно, насамперед поповнюватимуть його.
Перед тим, як вийти до ув’язнених, журналісти поставили, мабуть, одне з найсентитивніших питань, яке порушували багато хто, поки в парламенті обговорювали цю ініціативу – чим вона відрізняється від того, що відбувається в Росії. За словами Мін’юсту – буквально всім.
«У нас не парамілітарні групи, у нас звичайні Збройні сили. У нас хороший соціальний захист, вони – гідні, класичні солдати, а не представники парамілітарних формувань, як у Росії. Плюс у нас добровольча схема, наших ніхто не змушує, у Росії змушують «Маньяки, серійні вбивці не беруть участь у цьому, в Росії беруть. Наші мають патріотичну мотивацію. Розбіжності колосальні», — додав Малюська.
Добровольці та відмовники: за та проти
На тюремний плац вивели ув’язнених – молодих чоловіків у однакових робах. Журналістам одразу ж повідомили – серед них є добровольці, є відмовники, а є й ті, хто хоче піти до ЗСУ, але стаття не дозволяє.
Миколі 29 років, він увесь час усміхається та жартує. На питання про те, за якою статтею сидить, буквально карбує слова – видно, що він повторював їх за останні роки часто.
– Що ви вкрали?
– Гроші.
– У кого?
– У прокурора.
Микола вже звик, що його відповідь дивує, тому одразу ж знизує плечима і винувато додає: «Я ж не знав, що це прокурор». Кілька років тому його друг запропонував обікрасти дачу, де він підробляв. Куш – чотири тисячі доларів та кілька тисяч гривень – прогуляли за тиждень, поїхавши з міста. Вдома на них уже чекали.
– Шість років дали сидіти, відсидів п’ять. Розумієте, сидіти тут ще рік – я все одно відсидів би і вийшов. Але просидіти тут ще рік, ходити, протирати штани, нічим не займатися, грубо кажучи, просто просиджувати – це неправильно. Якщо є можливість, треба робити. У житті також багато чого зробив поганого і є шанс якось виправити цю ситуацію.
В перший день війни Микола прокинувся від вибухів і побачив у тюремному вікні заграву на горизонті. Він одразу ж вирішив іти на фронт і писав прохання про помилування, але йому відмовили – не було потреби. Тепер вона з’явилася.
– А чого в’язням не можна воювати? Є, звичайно, тут затяті злочинці. А є зовсім випадкові, я за п’ять років тут різних бачив людей. Он Віталік, мій друг, він просто вирішив заробити грошей і купити собі приставку. Він навіть не закладками займався, він просто повинен був забрати посилку, з одного місця в інше її перевезти. Просто малий дурний, 20 років ще, що там у голові може бути.
– А кому точно не можна йти воювати?
– Наркоманам. Людина, яка сидить на голці, у неї вже немає нічого в голові.
28-річний Валентин сидить за статтею за вбивство. Про подробиці справи говорити не хоче і обмежується коротким «не поділили погляди». Суд дав йому 12 років ув’язнення. Чоловік може піти до ЗСУ, але не хоче. 2014 року він пішов на війну добровольцем і пробув на фронті півтора роки. Сьогодні ж він упевнений — як від штурмовика від нього буде мало толку.
– У мене є спеціальність, я – кухар. Там не потрібні кухарі, там потрібні штурмовики. Я розумію, що є люди, які краще підготовлені. Ще я не дуже добре розумію цей закон. Він переписується, пишеться.
Чоловік говорить швидко і кілька разів переходить з української на російську мову і навпаки. Йому явно ніяково спілкуватися з журналістами, але ще більше ніяково пояснювати, чому він відмовляється йти на війну, хоча ніхто і не намагається на нього тиснути.
– Я розумію, що якщо війна не закінчиться, я за два роки вийду, у мене УДЗ. Я вийду, можу заробляти. І я розумію, що, вийшовши на волю і купивши 10 дронів, на які я зароблю, я допоможу набагато більше нашим ЗСУ, ніж поїду туди і проживу там півгодини.
– Тобто ви впевнені, що це смерть?
– На мій погляд, так. Ну, а навіщо туди ще набирати зеків?
До 23-річного Віталія найбільше підходять – він сором’язливий, але не відмовляється спілкуватися. Відразу впадає в око його молоде обличчя і незграбність у рухах, майже як у підлітка. Віталій сидить за розповсюдження наркотиків.
– Потрібні були гроші, на роботі тоді були негаразди, захотілося легких грошей. Десь тиждень «працював». Так і потрапив.
Віталій – доброволець. Коли почалася війна, він, як і багато хто, писав заяву про помилування, але його не взяли. Тепер він пройшов ВВК, пройшов співбесіду в бригаді. Хлопця готовий взяти на поруки командир 5-ї окремої штурмової бригади. На питання про те, навіщо йде на війну, Віталій всміхається і знизує плечима: «Щоб запам’ятали не зеком».
Хлопця чекає кілька місяців навчання, про що він говорить з погано прихованим захопленням: «Сказали, що три місяці будуть навчання – полігон, тактика і таке інше. А там переведуть у військову частину і як піде. Чесно кажучи, не страшно».
30-річний Олег сидить за тією самою статтею, що й Віталій. Декілька років тому йому знадобилися гроші і він вирішив займатися «закладками». Свою мотивацію Олег пояснює по-філософськи.
– Чого вирішив займатися? Гроші. Усьому винні гроші. Жінки та гроші.
З 6,5 років Олег відсидів три і вирішив для себе, що в такий смутний час йому раціональніше «посидіти».
– Якби ви були на волі, пішли б до ЗСУ?
– Так. Єдине, що мене відштовхнуло від цього – невідомо, як до тебе ставитимуться там. Як до звичайної людини або як до засудженої.
– А як ви самі до себе ставитесь?
– Посередньо. Є й критика, критики, звісно, багато.
Невизначеність – основна причина відмови в’язнів. Багато хто говорить про те, що їм незрозумілий закон, мала частина прямо говорить про те, що їм страшно. Один із засуджених, не бажаючи говорити під запис, сказав, що піде до ЗСУ, коли вийде з в’язниці – так він зможе отримувати відпустку нарівні з усіма, а не лише «лікарняну», як інші в’язні. Закон не передбачає відпускні дні для засуджених додому або загалом для відпочинку. Лише за станом здоров’я.
Представник 3 окремої штурмової бригади Олег Петренко каже, що чекав на цей закон давно, як і військові в його підрозділі.
– У нас у бригаді наші медійні люди давно говорили, що це необхідно, це логічно. І нелогічно було, коли почалися проблеми із вмотивованими людьми, а зараз ці люди – це 4,5 тисячі, їх можна називати як завгодно, але їх можна називати і добровольцями.
У 3 штурмову, за словами Петренка, не можна потрапити просто так – існує відбір та основні критерії. Серед них психолог, спільна співбесіда та стан здоров’я ув’язненого.
– Точно не можна брати зрадників батьківщини, не можна брати корупціонерів, котрі отримали термін під час війни, тобто мародерів. Ну і тих, хто, скажімо так, зробили вчинки за межею людської моралі. Психопати, ґвалтівники тощо.
Олег Петренко (фото: Віталій Носач/РБК-Україна)
З початку війни багато ув’язнених подавали прохання про помилування та отримували відмови приблизно з однією відповіддю – немає необхідності. Минуло понад два роки повномасштабної війни. Наймотивованіші громадяни вже давно на фронті, або загинули. Закон, який, нарешті, було розроблено та прийнято, допоможе хоча б частково заповнити втрати. І в цій історії засуджені мають подвійну мотивацію. Перша очевидна – захистити країну від окупантів. А друга – суто особиста, але водночас одна на всіх – спокутувати провину. І ця відмінність українських засуджених від російських зеків, мабуть, головна.
