Штурми та бої під Покровськом. Як 110-та ОМБр стримує наступ росіян на місто

Військовий 110-ї ОМБр під Покровськом (Всі фото РБК-Україна) Автор: Богдана Лясківська

Росія не залишає спроб захопити Покровськ. Бої за нього будуть одними з ключових на всьому фронті та можуть визначити долю війни. Як воїни зі 110-ї бригади обороняють Покровськ і що кажуть про службу, зброю та ворога – у репортажі військової кореспондентки РБК-Україна Богдани Лясківської.

Два роки бійці 110ї ОМБр стримували наступ росіян на Авдіївському напрямку. Після нетривалої ротації бійці повернулися на оборону найважчої ділянки фронту – Покровського напрямку, де військовим вже вдається збивати російські винищувачі Су-25. Зараз перед бійцями стоїть надважка задача втримати оборону міста і не дати росіянами його захопити.

Братерство групи FPV-дронів

Ще зеленувата рясно засаджена деревами лісосмуга – насправді велика рідкість на фронті. Зазвичай на «нулі» і ближче до позицій ворога дерева та кущі скошені мінометами та спалені артилерією. У ще теплу пору року ці зелені рубежі – велика перевага у маскуванні. Під покривом зелені можна затаїтися та ефективно відпрацьовувати по противнику.

Нас зустрічає група FPV, яка сьогодні заступила не чергування. Оператор БПЛА з позивним «Старий» виконує тут бойові завдання зі своїм молодшим братом – штурманом, а сапер у групі – це колега «Старого», з яким вони давно вже знайомі. Тому, коли кажуть, що українці воюють цілими родинами, це зовсім не перебільшення.

Молодший брат – «Гугл» – дізнався, що брата переводять на фронт і одразу вирішив, що мусить йти воювати разом із ним. Взяв відношення і пішов служити у 110 бригаду, хоча міг ще залишатися на мирній території. Каже, що братерство дуже допомагає у бойовій роботі.

«Коли ми вже в повітрі, я ж веду його від самого початку до самого кінця польоту. Як ми з дитинства разом спілкуємося, він мене розуміє на таких елементарних словах. Розуміємо один одного з півслова», – каже штурман.

«Старий» теж радий, що «Гугл» поряд. Принаймні, тут він знає, що з братом все гаразд. «Підтримуємо один одного, то воно набагато краще виходить, ніж з чужими людьми, бо все-таки близька людина є близька людина, як не крути», – розповідає військовий.

Навколо вже світає. В бліндажі військові розкладають обладнання та налаштовують звʼязок, у рації чутно вітання з добрим ранком. Решта груп бригади також на своїх позиціях. Паралельно працюють кілька екіпажів ударних дронів. Нічні пташки передають естафету денним. Робота не припиняється ані вдень, ані вночі. Ворожі штурмові групи висуваються цілодобово, тому потрібно їм постійно протидіяти та знищувати.

В екіпажі FPV-групи троє людей. Сапер попередньо готує боєприпаси та прикріплює їх до дронів-камікадзе. У цій справі дуже важлива точність, адже неправильно обладнаний дрон може раніше здетонували і нашкодити своїм же. Штурман перед вильотом FPV-дрона попередньо запускає розвідувальний БПЛА, за допомогою якого коригують політ до цілі. А пілот вже після того летить дроном-камікадзе та вражає необхідну ціль.

Іноді потрібно зробити кілька вильотів задля ураження. Розвідка повідомила про скупчення особового складу армії РФ в одному з будинків. Та спочатку потрібно підірвати ворота, а вже потім здійснити другий виліт, щоб залетіти в середину приміщення і уразити окупантів.

FPV-дроном можна залетіти ледь не у кожну шпаринку – у бліндаж, вікно будинку, кабіну техніки. «У нас була така можливість подивитися в найбільш закриті частини населеного пункта. Тобто там були навіси та ангари, в які розвідка толком не могла заглянути. І ми вирішили спробувати туди залетіти та подивитися, що там. Ми знайшли купу техніки і почали її палити. Потрішечки ми спалили там дуже-дуже багато», – згадує штурман.

Говорячи про проблеми, хлопці звертають увагу на перевагу ворога у кількості озброєння, навіть в дронах-камікадзе. Нашим підрозділам надходить забезпечення від держави та від волонтерів, але цього наразі недостатньо для того, аби ефективно протистояти такій кількості противника. Саме тому, кажуть військові, важливо збільшувати виробництво дронів та боєкомплекту. Якщо це вдасться, тоді на полі бою буде зовсім інша ситуація – на нашу користь.

Зустріч з чеським «Вампіром»

Вечір на Сході сигналізує про початок роботи. Збираємося у заздалегідь зазначеному місці, аби долучитися до бойового виїзду разом з артилеристами. Підготовка починається звечора, а сама бойова робота буде на світанку.

З часом звикаємо їздити без фар та без навігації нічними дорогами – тут таке зась. Повне маскування від ворога. Головне – не заблукати. Але з цим військові справляються на відмінно.

РСЗВ «Вампір» або ж RM-70 – це чеська реактивна система реактивного вогню на кшталт радянських «Градів», проте покращеного зразка. Замість «Уралу» система базується на «Tatar» T813. Це вже броньована машина, яка дозволяє зберегти життя екіпажу.

Реактивна система має 40 боєприпасів 122 калібру, вагою по 66 кілограм кожен, дальність вогню до 20,5 кілометрів. Відмінність та перевага системи «Вампір» у тому, що через дві хвилини після першого залпу можна здійснити другий та залишити бойову позицію ще до того, як по ній завдасть удар ворог. Пускова установка РСЗВ обладнана радіостанцією, засобами пожежогасіння та захисту від зброї масового ураження.

«Великий плюс, що в неї кабіна броньована. Декілька разів було таке, що ми відстрілялись, а потім по нас почало прилітати. Чутно було, як біля нас розриви і уламки по кабіні стукають. Але, слава Богу, нікому не зашкодило, і ми встигли покинути вогневу позицію. Тобто якби це був наш український «Град», то посікло б», – розповідає старший офіцер батареї «415-й».

Ми прибули до точки збору, але техніки тут не побачили, в цілях безпеки бойова машина та боєприпаси знаходяться в різних місцях. Ще затемна починається метушня – час вантажити БК. Кожен заряд – велетенський, більший за середньостатистичного дорослого чоловіка. Щоб завантажити їх в авто, потрібні не одні руки.

Все це відбувається в повній темряві, лише кілька натільних ліхтариків підсвічують роботу. У їхнє світло час від часу потрапляють песики, які завжди супроводжують наших військових. Попри серйозність завдання, тварини радісно машуть хвостами та відправляють господарів на завдання.

Виїжджаємо на позиції, коли ще навколо повні сутінки, до сходу сонця потрібно встигнути зарядити реактивну систему. Здалеку чутно рев мотора, а з поля на фоні ледь-ледь видного сонячного світла виїжджає реактивна установка. Все відбувається дуже швидко, бійці, не гаючи часу, заряджають систему.

«Перевага, що в неї ковші. Вона може сама себе закопувати. Тому що в неї найбільш вразливе місце – колеса. Тому що вони не металеві, уламками їх дуже легко вразити. І вона сама може собі зробити капонір. А було й таке, що ще не підготовлена вогнева позиція, нам потрібно десь сховатися в лісі. Вона напролом лізе і будь-які хащі повалить», – згадує старший офіцер батареї.

У цього «Вампіра» є незвичний талісман. На передній частині установки розміщена величенька голова кабана. «Ми коли були у Лисичанську, на якійсь базі переховувалися, випадково знайшли цього кабана. Спочатку, заради жарту, приєднали його до ковша, і, бачите, він ще досі як талісман нашої батареї», – розповідає старший офіцер.

Заряд систем залпового вогню займає ще трохи часу. Коли всі 40 вже на місці – можна виїжджати на відпрацювання. Екіпаж вирушає на вогневу точку – ми слідом за ним. В дорозі розуміємо, чому важливо мати РЕБ-системи на кожному автомобілі. Несподівано чуємо вигук від водія: «FPV!» Скрегіт гальм та гучний вибух. Буквально перед нами ворог застосував дрон-камікадзе. Врятувала лише доля секунди. Якби не зупинилися вчасно, то дрон влучив би в автівку.

З пригодами, але цілі дісталися до вогневої позиції. Тут вже відбуваються налаштування – навідник виставляє ціль, вся команда готується до відпрацювання. «Приїхали, навелися. Вогник «жарко-жарко» і поїхали», – так описує свою роботу один із бійців.

Насправді сама вогнева робота відбувається досить швидко, але за цим стоїть довга підготовка. Реактивна система вражає великі ділянки, знищуючи практично все, куди влучають снаряди.

«Ця машина вражає не точку, а цілими площами залповим вогнем. Зараз окупанти досить вільно почувають себе в одному з населених пунктів, вони зараз там зберігають і особовий склад, і техніку. Ну от ми по них і стріляємо. Якщо розвідка засікла їх, то, відповідно, ми їх вражаємо», – розповідає «415-й».

Останні налаштування, чекаємо сигнал від аеророзвідки.

«Вогонь!»

Повітря розриває гучний звук залпів. Кілька снарядів пішли в хід. Спершу відбувся пристріл. Згодом бійці очікують підтвердження координат і випускають весь пакет по ворожих цілях. Одразу не вдається дізнатися, що саме вразили військові, адже як тільки відпрацювали – усі швидко їдуть геть з вогневої позиції, доки ворожа артилерія не завдала удару у відповідь.

Після роботи бійці можуть трішечки перепочити. За два роки втома дається взнаки, як морально, так і фізично. Але руки опускати все одно не збираються.

«Я продовжую боротьбу. Я завжди керуюся тими подвигами наших бійців з Української повстанської армії. Вони практично в підпіллі 10 років боролися за свої незалежності, не маючи ні матеріальних вигод, знаючи, що їх можуть в будь-який момент схопити і вбити чи відправити на заслання в Сибір чи якісь інші місця. У мене дядько був в тих таборах. Тому я знаю, з ким треба боротися і за що треба боротися», – зізнається старший офіцер батареї.

Нічні аеророзвідники

Аеророзвідники – це очі Сил оборони. Без них не можуть працювати ані дрони, ані артилерія. Завдяки операторам дронів відслідковуються цілі, здійснюється коригування вогню та ведеться цілодобове спостереження за ворогом. «Очі» мають бути в небі цілодобово.

Цього разу ми виїжджаємо на чергування із групою нічної аеророзвідки. В сутінках добираємося до посадки, де серед дерев замаскований невеликий бліндаж. В середині затишно – є і столик, і ліжка, на столі кава та смаколики.

«Зазвичай у нас тут є кава чи чай. Якщо щось закінчується, ми передаємо. Зміна, яка заступає, вона все приносить, заносить. Ми тут взагалі яйця варили і супи. Газовий балон, чайник, каструля, все в нас є», – розповідає про свій бойовий побут аеророзвідник.

На дворі вже повністю стемніло. Це означає, що дрон може вилітати на чергування. Оператор робить перший обліт території і показує нам наслідки обстрілів та знищену ворожу техніку.

«Ось тут росіяни їхали, але не доїхали. Рухалися на БТРі і танку. А тут заводи, ангари, хати – все знищено. А це, що залишилось від посадок – штурпачки», – коментує оператор БПЛА.

Усі населені пункти, які зайняли росіяни, на жаль, мають однаковий вигляд. Їх важко відрізнити один від одного. Майже кожен будинок – руїни. Всі дерева спалені. Усе має сірий похмурий вигляд.

Оператор продовжує роботу і помічає рух росіян. Колона техніки рухається в бік наших позицій. Тепер потрібно чітко за ними слідкувати і допомагати вогневим групам відбити штурм. «Там ніхто їм з артилерії не хоче поділитися осколочками?» – жартівливо в рацію передає оператор «Таблетка».

Насправді ж зараз всі в напрузі. Йде колективна робота розвідки, артилерії та інших підрозділів. Росіянам не можна дозволити просунутись на техніці, адже це може призвести до втрати позицій.

Окупанти не змінюють своєї тактики штурмів малими групами. Вони і вдень, і вночі висуваються і намагаються атакувати. Від аеророзвідки, власне, і залежить контроль за кожним переміщенням. Не помітити ворога і пропустити може коштувати дуже дорого. Тому завжди одночасно в повітрі патрулює кілка екіпажів – якщо один опускається, то одразу на взліт йде суміжний.

На годиннику 2:37 ночі, про сон тут можна лише мріяти. Хоча спати і не хочеться. На передових позиціях повною мірою проживаєш те, що тут відчувають військові. Коли колона ворога йде в напрямку наших позицій, потрібно зробити все, аби тільки її зупинити, усі підрозділи водночас відпрацьовують у симбіозі. Коли штурми відбито, на душі з’являється полегшення, що й цього разу вдалося не допустити прорив ворога.

Військові тим часом діляться думками з приводу тих, хто проти них воює на цьому напрямку та про військове керівництво росіян. «Вони стадо. І стадом легше управляти. Розумних людей їм не треба. Всі, хто був там розумний, вони встигли потікати, щоб їх не мобілізували. А решта – ні. Хто захоче йти воювати на чужу землю, просто віддати своє життя, за що? За гроші. Я вважаю, що гроші можна заробити. Якщо ти не можеш їх заробити, то значить в тебе і голови немає», – каже оператор БПЛА.

Танкісти

Захід сонця на фоні поля вкритого вже перецвівшими квітами соняхів. Поряд бігають два песики, які очікують із завдання своїх господарів. Одного із них символічно назвали «Танчиком». Як тільки здалеку чутно рев мотору – собаки починають радісно бігати. На горизонті вже видніється силует бронетехніки. Екіпаж Т-64 повертається із бойового завдання.

T-64 – радянський основний бойових танк, озброєний 125 міліметровою гарматою та двома кулеметами, один з яких зенітний, дальність вогню – до 10 км. Корпус оснащений композитною бронею. Танк може розвивати швидкість руху до 60 км.

Екіпаж радісно махає руками із башти танку, усі щасливі, що повернулись з бойової роботи. Їх одразу зустрічають механіки. Тільки танк припарковується в замасковану позицію – відразу починається інша робота. Механіки проводять повний огляд бронемашини, аби виявити та усунути несправності, адже під час бою будь-яка поломка може виявитись фатальною.

«Ми робимо це кожен день, раптом витік якийсь – це обов’язково треба виправити», – розповідає механік.

Робота механіків надзвичайно важлива, від них залежить повністю безпека екіпажу. Хлопці також перезаряджають боєкомплект та заправляють танк паливом. На підготовку кожного екіпажу йде близько години.

Тим часом командир екіпажу «Начос» розповідає, що цей танк досить багатофункціональний. Він може відпрацювати по закритих позиціях і за прямою наводкою. Може під’їжджати впритул до ворога та відпрацьовувати вогневим ураженням. І також може працювати, як артилерія – на відстані до 10 кілометрів.

«Перевага в тому, що він більш точніший, ніж міномети і артилерія. Тому що в них снаряди зі стабілізацією, а у нас такого немає і це дає більш точний результат», – розповідає командир.

Бійці також кажуть, що такий танк хоч і броньований, проте переважає іншу броньовану техніку у маневреності. Його можна застосовувати як для боїв на відкритій місцевості, так і в боях у населених пунктах. Адже залежно від боєприпасу можна зносити цілу стіну будівлі та вибивати противника з укриттів. Проте, звісно ж, це все відбувається в комплексній роботі з іншими підрозділами. У відповідь завжди приходять російські снаряди, тому важливе вогневе укриття суміжних груп.

***

Бійці 110-ї бригади прийняли вже не один важкий виклик, та тримали оборону від штурмів росіян на найбільш важких напрямках. Нині для них стоїть така ж задача, на пекельній ділянці під Покровськом зберегти місто. Щоденно ворожі сили намагаються посилити наступ, але наші бійці тримаються. Хоч і втомлені багаторічною війною, але мріють про більшу кількість дронів та БК і трішки підсилення. І нагадують, що ця війна не лише тих, хто на фронті, а кожного з нас.

www.rbc.ua