Не йде з голови трагедія військового льотчика, в. о. керівника Миколаївського аеропорту Владислава Волошина.
І тут-таки ловлю себе на думці, що його жахливе самогубство – не тільки його особиста трагедія. Це біда усіх нас. Ще один дзвіночок для всього нашого суспільства.
Дуже трагічний, але водночас і дуже символічний.
Молода людина із загостреним почуттям справедливості та честі, герой війни – захисник Батьківщини – йде з життя не від кулі ворога, а від підступності власної держави. Яка в своєму нинішньому стані не спроможна ані зрозуміти, ані поділяти таких цінностей і цілей.
Звісно, ми маємо дочекатися результатів і висновків слідства. Висловити щирі співчуття родині та близьким. Але є ще один висновок, який ми маємо право зробити вже сьогодні.
Можливо трагедія Владислава Волошина – це його останній свідомий вчинок – урок і застереження для всіх нас.
Держава у її нинішньому стані більше не дає надії. Вона не чує свого народу і не встигає за власним суспільством.
Вона безнадійно відстає від зрілості, активності та доброчесності своїх громадян. Отже, маємо всі підстави перезаснувати таку державу. Годі лагодити те, що полагодити неможливо. Давайте будувати! Власними силами, з власної волі, для нас самих.
(Еще нет голосов, оставьте первым)