Вчорашні протести на Майдані, як і нещодавнє обурення біля адміністрації президента, демонструють, що громадянське суспільство є енергійним і готовим захищати країну.
І в ситуації, яка склалася в Україні після президентських виборів і яка неминуче складатиметься після парламентських, це не просто його право. Це його обов’язок, це один із найважливіших важелів для збереження держави. Тому що коли електоральним важелем послуговуються не для створення ефективної сильної влади, а для посилення позицій популістів і пройдисвітів, для створення в суспільстві атмосфери хаосу й недовіри, врятувати країну може тільки перманентний протест.
Ми бачимо, що проблема країни – аж ніяк не тільки в недосвідченому президенті. Аж ніяк не тільки в його команді, у представників якої нерідко діаметрально протилежні уявлення про майбутнє України. Проблема країни – в неефективних інституціях, які часто-густо працюють не на її інтереси, а на інтереси олігархів і чиновників із домайданного минулого.
Українських суддів призначив не Зеленський – але слабкість, недосвідченість і некомпетентність президента дає їм змогу встановити в країні режим судового свавілля. Кандидатів у ЦВК пропонував не Зеленський – але прагнення членів комісії потрапити в новий, до кінця не зрозумілий мейнстрим змушує їх ухвалювати парадоксальні з позицій навіть не права, а звичайних фактів рішення.
А тепер тільки уявіть, який хаос почнеться в країні після парламентських виборів! Скільки Остапів Бендерів із депутатськими значками, скільки наспіх знайдених “нових облич” із найближчого району захоче використовувати нові можливості, щоб життя в них вдалося!
Перешкодити цьому сповзанню країни до некерованості, хаосу й реваншу проросійських сил можна тільки контролем і протестом. При цьому контроль і протест можуть запобігти необхідності чергового національного повстання, яке може виявитися згубним для держави та привести до втрати чергового регіону на сході країни.
Потрібно розуміти, що сьогодні ми маємо справу зовсім не з режимом Януковича, представників якого мали зрозумілі й чіткі уявлення про архітектуру влади та її орієнтацію на Кремль. Ми маємо справу зі слабким керівництвом без будь-якого розуміння власних намірів, дій, планів. По суті – з порожнечею. Цю порожнечу дезорієнтованої держави кожен намагається заповнити, як може – подивіться на точні дії реваншистів, від купівлі каналів до реєстрації на виборах.
А завдання українського громадянського суспільства – за допомогою консолідації та перманентного протесту заповнити цю порожнечу українським змістом.
Вони не пройдуть.
(Еще нет голосов, оставьте первым)