Кінотеатру “Росія” у Вінниці вже близько 50 років, але останні 22 з них кінотеатром він є тільки за назвою, а не за призначенням. Сьогодні VежА досліджує історію колись найбільшого кінозалу міста, один з найбільш цікавих зразків радянської архітектурної традиції у Вінниці, а також те, що з ним може статись.
Точкою відліку створення кіноринку у Вінниці можна вважати 1911 рік та появу першого у місті ілюзіону “Амбрось” (сучасний кінотеатр “Родина”). Вінничани одразу закохались у кінематограф і тодішні ілюзіони не мали проблем з відвідувачами. Згодом почалися буремні часи революцій та війн, тож про кіно на деякий час довелось забути.
В період так званого “застою” у Вінниці з’явився найбільший на той час кінотеатр – “Росія”, – та й зараз місто не має рівних йому конкурентів за розмірами. Щоправда, спочатку його планували назвати “Лунником” і він мав стати візитівкою міста. 
Вже кілька поколінь вінничан звикли бачити одразу за Центральним мостом, на вул. Соборній, 4 монументальну споруду. Зараз, певно, тільки історики і старожили знають, що там було раніше. Це частина нижньої Єрусалимки – зони компактного проживання єврейської громади у Вінниці. Досить довгий час там було хаотичне нагромадження житлових будиночків та вкриті багном вулиці. У середині 1930-х років територію впорядковують, наново прокладаючи вулицю – нинішню Визволення.
Історик та дослідник Олександр Федоришен розповідає детальніше про це місце:
“Найімовірніше, що у XVII столітті на місці теперішнього кінотеатру «Росія» знаходився монастир Вознесіння Господнього, заснований у 1616 році українським православним шляхтичем Михайлом Кропивницьким. У XVII столітті ця обитель була православною, згодом вона стала греко-католицькою та була перенесена за міські межі, на Вінницькі хутори. Цікаво, що монастирем персонально опікувався митрополит Петро Могила та навіть відкрив при ньому у 1632 році колегіум, аналогічний за статусом Києво-Могилянській академії. За однією з версій, полковник Іван Богун тримав легендарну оборону Вінниці 1651 р. саме у стінах цього монастиря.”
Настають 60-ті роки вже ХХ століття і міська влада вирішує спорудити тут найбільший у Вінниці кінозал. Створення проекту доручають тодішній головній архітекторці міста Музі Іванівній Новаковій. Вона чудово розумілась на максимально функціональній радянській архітектурі й була однією з тих, хто формував зовнішній вигляд Вінниці у ті роки. На той час в доробку пані Новакової вже були фонтан в Центральному парку, ринок “Урожай”, навчальні корпуси ВНТУ, центральний автовокзал, Будинок Вінницького міського комітету Компартії (тепер — Будівля адміністративного суду, вул. Визволення, 8).
В лютому 1968-го року у “Вінницькій правді” виходить стаття про спорудження кінотеатру з переліком усіх його сильних сторін. Минають місяці і вінничани мають змогу на власні очі побачити що до чого. А дивитись було на що: великі сходи з боків обсаджені туями та кипарисами, ведуть до парадного входу. Будівля зустрічала масивом скла, бетону та заліза. В фойє багато уваги привертав акваріум зі скаляріями та компресором у вигляді водолаза. А далі був кінозал на 1200 місць і можливість поринути в перегляд широкоформатного кіно. Під кінотеатром була не менш монументальна споруда, що використовувалась як парковка та потенційне бомбосховище.
1956 року в СРСР колектив НДКФІ (Науково-дослідницький кіно-фото інститут) разом з студією “Мосфільм” створили систему широкоформатного кіно. Базувалась вона на західних 70-мм системах “Todd-AO” та “Super Panavision 70”. Головними відмінностями були: використання власного виду 70-мм кіноплівки та розрахунок на рівні, а не викривлені екрани кінозалів. (Вікіпедія)
Свято кіно у вінницькій “Росії” офіційно тривало до 1995 року. Хоча останніх 15 років перед тим усе лише погіршувалося: широкоформатне кіно було надто дорогим у виробництві, тому в середині 1980-х три з п’яти кінопроекторів КП-30В були замінені на МЕО-5Х чехословацького виробництва. Вони дозволяли демонструвати 35-мм фільмокопії будь-якого формату. Це дало вінницькій “Росії” ще кілька років життя.
Розпад СРСР привів до занепаду тисяч подібних споруд і об’єктів по всій великій країні й у нових реаліях “Росія” вже була нікому не потрібна. Кінозал на 1200 місць в місті з трохи більше, ніж 300-тисячним населенням себе не виправдовував – тим паче у бурхливі 90-ті.
І ось, у вересні 1996 року міська влада передає споруду в оренду виробничо-комерційному підприємству “МА-КІ ЛТД”, які в свою чергу займаються здачею в оренду власних та орендованих ними приміщень. Так в колишньому кінотеатрі з’являється нічний клуб та ресторан, згодом – якісь магазинчики та контори. Ремонтом і благоустроєм ніхто не займається і час бере своє. Сходи руйнуються, територія заростає травою, стіни повсякчас вкриваються графіті. У вінницької молоді виникає традиція пити пиво (і не тільки) на сходах біля “Росії”. Постійно з’являються та зникають якісь прибудови та вивіски. Вінниця помалу звикає до великого занедбаного арзітектурного привида в самому середмісті.
У 2010-му тут змінюється орендар: станом на травень того ж року “МА-КІ ЛТД” заборгували місту 265 795 грн. орендної плати. Тож міська рада своїм рішенням №2852 від 24.06.2010 року надає згоду на зміну сторони у зобов’язаннях по договору оренди. Новий орендар – товариство з обмеженою відповідальністю “ІНТЕХДОКСЕРВІС”. Однією з умов підписання договору було те, що “ІНТЕХДОКСЕРВІС” погоджується виплатити заборгованість “МА-КІ”. Їхній основний профіль діяльності аналогічний попередникам – здача приміщень в оренду.
На даний момент вони все ще являються орендарями і будуть ними до 2021 року, якщо нічого не зміниться.
Та не все так погано і безнадійно з нашою “Росією”: поки можновладці та бізнесмени щось собі вирішують – міські активісти не сплять. Галявина перед кінотеатром стає зручним місцем для проведення мистецьких заходів.
З 20 по 30 серпня 2015 року тут діяла мистецька резиденція “Над Богом”: вона була організована українським кризовим медіа-центром в рамках проекту “Культурна дипломатія між регіонами України”. Назва “Над Богом” веде нас не до релігії, а до історичної назви річки Південний Буг.
Тоді ініціатива зібрала понад 150 представників культурної спільноти для обговорення процесу декомунізації та переосмислення радянської спадщини. Саме тоді виникла ще одна цікава ініціатива під назвою “Сходи в Кіно”, яка пізніше переросла в громадську платформу. Вони вперше за 20 років повернули кіно в “Росію”, хоч і не в колишньому форматі, а у вигляді кінотеатру під відкритим небом.
Тоді ж і з’явився напис “ДЕ” у лівому верхньому куті лицьової сторони будівлі. Це робота художника Олександра Єльцина – ним же ж і встановлена. Сам напис багато про що говорить: це і початок слова “декомунізація”, і запитання “де ж вивіска кінотеатру, що дивним чином зникла?”. Як і з багатьма об’єктами мистецтва, тут кожен зможе побачити щось для себе та про себе.
Резиденція “Над Богом 2015” стала першим проектом самоорганізованого мистецького руху “ДЕ НЕ ДЕ”. Цього року резиденція повертається – “Над Богом 2017” варто чекати у вересні. Тема – насильство образу.
Галявина перед “Росією” – це також місце для лицарських боїв. Точніше для їх репетицій клубом історичної реконструкції “Аркона”. Зі слів представників клубу, місцина їм подобається і вони залюбки влаштовують там відкриті тренування.
(Еще нет голосов, оставьте первым)