Вести чи не вести перемовини з терористами, екстремістами, насильниками? На це питання немає єдиної позиції у перемовників та спецслужб різних країн.

1) Повна відмова від перемовин – Ізраїль, Йорданія, Сирія, Іран, Латинська Америка 2) Допускають перемовини – США, Великобританія, Франція, Італія.

Все залежить від ситуації.

Попри те, що результат перемовин не передбачуваний, практика показує – якщо їх вести, то у 70% випадків вдається звільнити заручників. Також, як показує практика, перемовини зменшують вірогідність насильства.

Час у перемовинах працює проти зловмисника, оскільки:

1) збільшується потреба в основних людських потребах – їжі, воді, сні тощо;

2) напруженість падає;

3) люди, охолонувши, починають думати більш раціонально і менш емоційно;

5) у заручників зростають можливості для зникнення;

6) зібрана інформація дозволяє приймати більш вдалі рішення;

7) збільшується зв’язок і довіру між перемовником і терористом;

8) очікування і вимоги терориста можуть зменшуватися;

9) інцидент може зникнути сам по собі, оскільки іноді терористи відпускають заручників, нічого не вимагаючи.

Цілі осіб, які брали заручників: самоствердження, місія, гроші, конкретне рішення суду чи органів влади, змішані цілі.

У разі захоплення заручників може виникати так званий стокгольмський синдром, коли заручники починають відчувати позитивні почуття до свого загарбника і негативні по відношенню до влади. Саме тому,треба дуже ретельно аналізувати інформацію від заручників.

(Еще нет голосов, оставьте первым)