Люстрація – це не просто тимчасова заборона доступу до державних посад, це явище, яке виникає саме в політичному житті країни в надскладні перехідні періоди. Це прийняття політико-юридичного акту (закону) державою з метою очищення та перевантаження державного апарату в інтересах насамперед народу, що має право на гідну владу, а не в інтересах забезпечення працевлаштування посадовців. Коли сукупні інтереси власного народу, його безпеки мають найвищий пріоритет над збереженням наявного державного апарату.
Мова не про поняття, а саме про розуміння люстрації та її природи.
У державі повинні існувати інститути очищення влади, які діють постійно та здатні забезпечувати регуляцію, контроль і відповідальність: це самі органи, а далі від комісій до правоохоронних органів і судів. Правова держава не потребує люстраціних процесів і здатна за рахунок наявних механізмів забезпечувати державне управління в належний спосіб. Люстрація – це виняткове право держави в інтересах народу відновити інструменти державного управління, коли наявні інституційні інструменти нездатні цього зробити.
Закон “Про очищення влади” був ухвалений унаслідок безпрецедентних історичних подій, які унеможливлювали відновлення балансу й очищення влади в інший спосіб.
Янукович у 2010-2014 роках установив режим за тотальною лояльною або мовчазною згодою високопосадовців у всіх гілках влади. Разом вони не тільки не захистили демократію, їхнє державне управління призвело до невиправданого насильства проти власного народу, наслідком якого стали всенародні акції громадської непокори.
Апогеем стало 20 лютого 2014, коли в самому центрі України було цілеспрямовано вбито 48 людей із вогнепальної зброї, зокрема працівниками правоохоронних органів, чий обов’язок був захищати життя людей. 8:59, 9:00, 9:00, 9:07, 9:08, 9:08, 9:10, 9:10, 9:11, 9:15, 9:29, 9:29, 9:29, 9:41, 9:43, 9:44, 9:46, 9:47, 9:48, 9:49, 9:49, 9:54, 9:54, 9:56, 9:56, 10:07, 10:21, 10:26, 10:28, 10:28, 10:31, 11:29, 11:40, 16:57 – за цим часом не тільки прізвища, а зупинення биття сердець конкретних людей, прірва “до та після” їхніх сімей – батьків, дітей, рідних.
Державний апарат злагоджено й монолітно спрацював проти власного народу: від парламенту (диктаторські закони 16 січня 2014), виконавчої влади – затримання людей міліцією, представництво державного обвинувачення прокуратурою, судилища судами, сприяння іншими органами. Але самоорганізація людей у захисті та боротьбі за власні права призвела до небувалих раніше історичних подій: президент, голова СБУ, генпрокурор, міністр МВС, міністр міндоходів і зборів і Ко втекли із країни в Росію, залишивши державний апарат. Потім російська агресія, анексія Криму, окупація територій Донеччини та Луганщини.
Виникло питання – як відсторонити від посад тих, хто не забезпечив державного управління в належний спосіб, як перевірити їхню діяльність, як дослідити злочини? Хто це повинен зробити? Вони самі щодо себе? Відкривайте Кодекс законів про працю та профільні закони. Які в українському законодавстві підстави їх звільнити?
Відповідь дали самі люди – люстрація. Відсторонення від посад на підставі закону. І такий закон ухвалили – “Про очищення влади”. На 700 тисяч посадовців під люстрацію (тимчасову заборону) за посадами потрапляло не більше 5 тисяч чиновників, більшість із них звільнилися самі, тих, хто не бажав, а таких до 1 тисячі – були звільнені, а їхні імена включені в люстраційний реєстр.
Без пояснення цього базису, коментування заяви президента Володимира Зеленського не буде зрозумілим. Очевидне його обурення після спілкування з посадовцями, заангажованість, корумпованість, очевидна непорядність, тупість тощо. Але це лікується не люстрацією. 2014 року прийшли реальні люди, частина з них уже звільнилися, частина досі працює, країна рухалася вперед (ухвалилиантикорупційне законодавство, створили нові механізми – антикорупційні органи) не зважаючи на величезний супротив старих недемократичних еліт. І цей супротив досі існує та набирає потуги.
1. Зараз обиратимуть новий парламент, й, очевидно, президент матиме найбільшу фракцію, тому казати що парламент повністю себе дискредитував ще до створення – передчасно, а депутатів обирає народ. Не можна люструвати виборні посади, бо це не виконавці, яких призначають інші виконавці. Це народні обранці, якщо народ не голосує, то це й буде люстрацією, причому прямою – народною. Саме тому в законі “Про очищення влади” немає виборних посад, щоб не вказувати людям, кого вони мають право обирати, а кого – ні. Це і є демократія.
2. Потім формуватиметься новий уряд, буде подання на генпрокурора. Вже відбулося багато кадрових призначень за волею нового президента. Він має змогу використовувати наявні інструменти очищення влади. Водночас без існування історичних подій відсутності іншого виходу заява на люстрацію посадовців усіх часів матиме вигляд розправи із конкурентами.
3. Мене тішить сама підтримка президентом Зеленським ідеї правомірності люстрації, бо від Порошенка така підтримка з’явилася тільки 4 липня 2019-го, коли Конституційний суд намагався скасувати закон, і це вже після того, як він перестав бути президентом, і це стало для нього політично прийнятним.
4. Всі п’ять років тривала підривна робота й намагання скасувати закон як провладними так і колишніми високопосадовцями, парламент ігнорував зміни до закону, які були розроблені за спостереженням Венеційської комісії. Конституційний суд разом із суддями часів Януковича (таких там зараз 6 із 17, а 21 вересня 2019 залишиться 3 таких суддів) – досі має замовлення на скасування закону. Якщо люстрацію не змогли вбити, то можуть буть використані нові технології – доведення її до абсурду, який її знищить і поверне можливість Ківалову, Портнову, Клюєву та багатьом іншим змогу зайняти державні посади.
5. І важливо, що президент хоче посилити люстрацію, а водночас ігнорує закон та не звільняє голову Офісу Андрія Богдана, щодо якого наявні заборони займати державні посади. І ця вибірковість є морально вбивчою.
6. Рябошапка, Богдан, Розумков як члени основної команди президента неодноразово висловлювалися проти люстрації. Взагалі проти. Так чи є це рішення про люстрацію всіх і з якою метою його приймають, які підстави, що унеможливлюють інший шлях? Відповідь не надана.
7. Адміністрація президента не розібралася в законі, настільки, що, відповідно до запропонованих змін – посадовці 2014-2019 “сприяли узурпації влади Януковича”. Приїхали.
8. Хто писав цей законопроект, хто “освітив” таким чином президенту тему “люстрація”? Вони передбачили нові критерії заборони (люстрації), але жодного рядка, за яких підстав органи перевірки повинні почати це робити і яким чином? Відсутній механізм виконання нововведень. Взагалі. Тобто правило є, а порядку його реалізації – ні. Мертве дитя може вбити живе.
9. Президент продемонстрував, як обійти люстрацію, коли “вивів” голову адміністрації президента з-під люстрації шляхом зміни назви Адміністрації на Офіс президента. Насамперед реорганізацією патронатної служби він вирішив не менш вагоме питання: формування нового кадрового складу за новим штатним розкладом, можливість звільнення невподобаних старих кадрів і прийняття на роботу дійсно для нього потрібних людей. Але такий спосіб не настільки яскравий, щоб донести до людей все обурення якістю кадрового складу держави, люстрація хвилює людей інтенсивніше. І це політично певно є більш привабливим.
Україна в 2014-му була на краю прірви, коли втекли керівники держави, Президента обирали достроково, а Конституція не передбачає таких подій, народилося громадське суспільство, а молоді реформатори стали писати нові закони та створювати нові органи і громадські інститути контролю влади, коли хлопці добровольцями йдуть на війну. Люстрація – не інструмент задля спрощеного вирішення кадрових питань, це не її призначення, вона не направлена на персоналії, а тільки на критерії виключення досвіду державного управління, якого держава на певному етапі не потребує і не має іншого інструмента відновлення державного управління та збереження державності.
Люстрація – не президентський інструмент зручності, не іграшка, це виняткова міра відновлення державного управління. Ми маємо легітимного президента, що отримав найбільшу підтримку українців і який не був у політиці, не займався державним управлінням в жодному форматі. Тому інформація та допомога, яка його оточує, формуватимуть принципи й уявлення про таке управління. Його воля й можливості мають величезний вплив на події та процеси, які відбуваються, бо визначають не тільки перебіг внутрішніх процедур, а в умовах гібридної війни й ризиків реваншу визначатимуть подальшу долю країни. Прикладів країн режимів вистачає. Злощасний сусід – наочний приклад.
І це не пафосні речі, це про те, що демократія потребує захисту кожного дня, без винятків.