День, коли почав діяти закон про мову – це тільки початок непростої боротьби за його збереження. Атаки на закон із боку його супротивників іще попереду.
Буде не тільки звернення до Конституційного суду. Будуть і звернення до звичайних судів, щоб за допомогою чергових псевдоюридичних маніпуляцій заблокувати виконання цього закону. Будуть спроби вихолостити закон у новому парламенті, більшість депутатів якого вочевидь виявляться далекими від завдань державного будівництва. І на всіх тих, хто в цьому будівництві зацікавлений, чекає нелегка боротьба за майбутнє України та за майбутнє української мови.
Можуть запитати – а чому саме закон їх так хвилює? Адже й із українською мовою можна робити все те, чого вони так жадають. Можна перекласти українською популістські гасла та низькопробні серіали. Українська мова не заважає доступу нових старих господарів країни – олігархів і їхніх представників у владі до фінансових потоків. Чого ж вони так?
Відповісти на це питання так само просто, як пояснити, чому Путін напав на Україну 2014 року. Не хотів, щоб наша країна йшла шляхом європейської та євроатлантичної інтеграції. Прагнув за допомогою війни заблокувати цей процес. І не можна сказати, що в усьому помилився.
Для Путіна, для багатьох його співвітчизників і для багатьох наших співвітчизників Україна – тимчасове утворення, непорозуміння. Ці люди хотіли б, аби рано чи пізно Україна зникла з політичної карти світу – ну, в крайньому разі “стиснулася” до Галичини. Уявлення про те, коли це має статися, в цих людей можуть відрізнятися. Хтось вважає, що найкраще – об’єднання із сучасною, путінською Росією. А для когось такий союз неприйнятний. Однак якщо Росія стане демократичною, для таких людей потреба в Україні відпаде наступного дня. І, як не дивно, такий погляд на світ зближує їх із Путіним. Вони хочуть “законсервувати” всі цивілізаційні процеси в нашій країні. Хочуть, щоб Україна просто “дочекалася” “доброї” Росії – та була нею поглинена.
Тому українську мову так однаково ненавидять і ті, хто не приховує свого шовінізму, й ті, хто вважає себе лібералами та “громадянами світу”. Ніякі вони не громадяни світу! Вони точно розуміють, що Харків, Одеса й Донецьк, які заговорять українською мовою, будуть назавжди втрачені для імперії. А Харків, Одеса й Донецьк, які говорять російською мовою – потенційні обласні центри Російської Федерації. Доведено псевдореспубліками та Кримом.
Тому вони боротимуться з українською мовою як зі своїм головним ворогом. Повернення українців до своєї рідної мови виявляється одним із найважливіших інструментів будівництва незалежної України та справжнісіньким могильним каменем для людиноненависницької імперії, яка ніяк не хоче вмирати. Ось чому з цією мовою боролися, коли рішення ухвалювали в Санкт-Петербурзі. Ось чому займалися русифікацією, коли рішення приймали в Москві. Й ось чому ця мова стала попелюшкою у власній країні, коли рішення почали ухвалювати в Києві.
(Еще нет голосов, оставьте первым)