USD28.2033

Діагноз – рак. Повернення

Діагноз – рак. Повернення

З лабораторії прислали висновок комп’ютерної томографії. І хоч я мало що там розумів, він не був схожий на ті висновки, які я отримував раніше, зовсім не схожий, пише Олег Тудан у блозі для ТСН.

Не жалій себе, – сказав він. – Себе жаліють тільки нікчеми (Х. Муракамі).

За вікном палати то сніжить, то ясніє – з частими інтервалами, бо сильний вітер, чий свист чути навіть через товстий склопакет, жене сніжні хмари кудись на захід. Білий густий дим з труб котелень неподалік вказує на те, що на вулиці морозно.

Через цей невеликий шторм надворі лікарняна палата навіть видається затишною – перший раз за тиждень перебування тут. Не те, щоб я жалівся – умови доволі непогані, до того ж палата мені давно знайома. Так, я лежав у ній три роки тому. Я лежав в кожній палаті відділення пухлин стравохода та шлунка Інституту раку.

В кожній з восьми.

У 2017-му році мені поставили діагноз – “рак нижньої третини стравохода”. Поставили не одразу, а після двох тижнів безсонних ночей та пекельного болю в спині, природу якого лікарі ні швидкої допомоги, ні міської поліклініки пояснити і втамувати – не могли. Коли ж я буквально знепритомнів від болю посеред приватної клініки, почались поневіряння лікарнями. Спочатку в обласній лікарні з моїх легень викачали майже два літри рідини, а потім прописали антибіотики, від яких з мене буквально злазила шкіра, а рот перетворився на одну суцільну рану.

В онкодиспансері трохи відкачали від такого лікування, давали кисневу маску і знеболювальні, від яких я добре спав, хоча і бачив дивні сни – але все одно розводили руками щодо того, як лікувати далі. Зрештою, я потрапив до Інституту раку, де лікарі мене кілька разів оглядали, проштрикали голками, аби вставити в легені трубки діаметром в один сантиметр, радились і нарешті прооперували, вирізавши все непотрібне – стравохід і добрячий шматок шлунку. Коли ж я трохи відійшов від операції, призначили 6 курсів хіміотерапії. Після цього – нагляд лікарів та контроль на комп’ютерній томографії кожні три місяці.

Читайте также:

Франция готова помочь в исследовании “черных ящиков” самолета МАУ – посол

За канонами різних мотиваційних історій успіху, зокрема і колег, які “побороли рак” (с), після цього в мене мало б початись нове життя, повністю переосмислене та не схоже на попереднє. Я мав би цінувати кожну секунду, кожну мить, не витрачати даремно час на сварки та подібний негатив, найбільше часу приділяти рідним та близьким, щодня казати їм слова любові, а рутину та роботу вважати неминучим, але дріб’язковим тліном.

Читайте также:

Від концертних залів до жіночки, яка продає квитки: Притула назвав тих, кого “зачепить” стагнація на ринку концертної діяльності

Нісенітниця. Повна дурня.

Поки я потрохи набирався сил після операції та виснажливої хіміотерапії, життя навколо вперто не хотіло ставати іншим – навпаки, все вказувало на те, що провівши в лікарняній палаті приблизно пів року, я повернувся в той самий світ. Ті самі декорації, та сама (хоч і улюблена) робота, ті самі надії та сподівання. Відчуття “повстання з попелу” не відбулось – хотілось просто швидше забути пережите і осідлати рутину.

Історії про людей, переживших подібне і кардинально змінивших себе, здавались дешевими мотиваційними буклетами з тих, що продаються на заправках зі здоровенними наліпками “БЕСТСЕЛЕР НОМЕР ОДИН!” або “КНИГА, ЩО ЗМІНИЛА СВІТ!”. З дещо здивованою та розгубленою усмішкою спостерігав за історією Яніни Соколової – не через драматичність, а скоріше через надмірну категоричність та патетику в її постах в соцмережах: “поборола недугу”, “здолала рак”. І вже без усмішки їздив щотримісяці до Києва на обстеження.

Читайте также:

Музей Аушвіц звинуватив серіал на Amazon у карикатурному зображенні концтабору через сцену з “людськими” шахами

Це як американські гірки, помножені на знання про те, що конструкція гірок може бути аварійною: кілька годин від проходження томографії до отримання результатів були просто нестерпним випробуванням. І два роки щоразу це закінчувалось щасливим “приземленням” – все гаразд, все на місці. Я вибігав з Інституту з прихованою усмішкою (відкрито усміхатись тут не прийнято), аби через три місяці повторити нервовий атракціон.

Проблеми почались минулого року.

Спочатку збільшились лімфовузли, за якими весь цей час найбільше спостерігали лікарі – на кілька міліметрів, але достатньо для того, аби професор прописав мені чи не найсильнішу хіміотерапію. Волосся випало після першого ж курсу – однієї ночі, засинаючи на кухні над ноутбуком, помітив на клавіатурі чималий шар волосся. Взявся за голову – і видер звідти жмут.

Утім, це не було найбільшою проблемою – побічні дії від хіміотерапії викидали на задвірки життя на кілька днів, коли так хотілось жити, працювати та бути частиною соціуму. Оптимізму, щоправда, додало проміжне обстеження після трьох курсів – лімфовузли почали зменшуватись, тож вирішили зробити ще два курси, а потім остаточно перевірити організм.

Абсолютно нічого не віщувало біди.

…Я лежав в номері мініготелю поблизу Інституту і не міг повірити своїм очам. В руках тримав телефон – на електронну пошту з лабораторії прислали висновок комп’ютерної томографії. І хоч я мало що там розумів, він не був схожий на ті висновки, які я отримував раніше, зовсім не схожий. Тремтливими пальцями набрав в ґуґлі “prolongatio morbi” і похолодів ще більше. Налякався. Не придумав нічого кращого, ніж одразу налякати свою дівчину, написавши їй панічне “хвороба повернулась”. У висновку йшлося про новоутворення, яке обволокло черевну артерію у кілька разів – і притисло до того ж ще кілька важливих судин. That`s all, folks.

Але найдивніше – разом зі страхом всередині відчувалось полегшення. Американські гірки щотримісяці були неабияким випробуванням – і от нарешті, ці випробування закінчились. Прийшов час випробувань інших – хіміотерапію цього разу лікарі доповнили опроміненням, встановивши чималий термін – 25 днів стаціонару. “No more games. No more bombs. No more fun”, як казав Доктор Гонзо. Принаймні, до кінця зими так точно.

Рясний сніг за вікном палати змінюється на напрочуд ясну, сонячну погоду – хоча ця зміна лиш на кілька хвилин, приміщення обдає світлом, і лікарняна палата на мить стає затишною. Принаймні, так, шкодуючи мене, малює власна свідомість – доведеться провести тут майже місяць. Що буде далі – поки не знає ніхто.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Политики всегда всё врут!"

© Владимир Андреев

Регистрация

(Максимальный размер файла 0,5Mb)

Восстановление паролю

Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

Кинофестиваль в Карловых Варах открыл прием заявок на конкурс Eastern Promises

Зеленский такой же подельник Ермака, как и те, кто брал деньги за назначения, – мнение

Провайдеры в Крыму блокируют доступ к 20 украинским информационным сайтам, в том числе к UAinfo

Фонд Порошенко закупил сто тысяч защитных костюмов для медиков – Геращенко

Facebook запустил “компьютерную версию” приложения Messenger

Disney назвала новые даты выхода своих новинок

Виявлені нові страшні симптоми при зараженні COVID-19

В работе Twitter опять произошел глобальный сбой

HBO предоставил бесплатный доступ к почти 500 часам своего контента в апреле

Порошенко vs Зеленський та захисні костюми

В Україні виявили вже 1225 хворих на коронавірус

В Индии создали бюджетный аппарат ИВЛ размером с тостер

Священик ПЦУ передрік кінець “русского міра” в переддень Великодня і відкрив таємницю сходження Благодатного Вогню

Google выложит в открытый доступ данные о передвижениях людей в 131 стране

В разгар карантина из Одесской области пытались вывезти за рубеж антисептиков на 30 тысяч евро

Аппараты “от Маска” не подходят тяжелобольным — эксперт

“Война миров Z”: Правдивая история брата Ермака (постапокалиптическая мелодрама)

Кабмін дав детальні роз’яснення щодо посилення умов карантину в Україні

В Николаеве запустили чат-бот для противодействия домашнему насилию на карантине

YouTube разрабатывает конкурента для TikTok – СМИ