USD28.2033

Діагноз – рак. Повернення

Діагноз – рак. Повернення

З лабораторії прислали висновок комп’ютерної томографії. І хоч я мало що там розумів, він не був схожий на ті висновки, які я отримував раніше, зовсім не схожий, пише Олег Тудан у блозі для ТСН.

Не жалій себе, – сказав він. – Себе жаліють тільки нікчеми (Х. Муракамі).

За вікном палати то сніжить, то ясніє – з частими інтервалами, бо сильний вітер, чий свист чути навіть через товстий склопакет, жене сніжні хмари кудись на захід. Білий густий дим з труб котелень неподалік вказує на те, що на вулиці морозно.

Через цей невеликий шторм надворі лікарняна палата навіть видається затишною – перший раз за тиждень перебування тут. Не те, щоб я жалівся – умови доволі непогані, до того ж палата мені давно знайома. Так, я лежав у ній три роки тому. Я лежав в кожній палаті відділення пухлин стравохода та шлунка Інституту раку.

В кожній з восьми.

У 2017-му році мені поставили діагноз – “рак нижньої третини стравохода”. Поставили не одразу, а після двох тижнів безсонних ночей та пекельного болю в спині, природу якого лікарі ні швидкої допомоги, ні міської поліклініки пояснити і втамувати – не могли. Коли ж я буквально знепритомнів від болю посеред приватної клініки, почались поневіряння лікарнями. Спочатку в обласній лікарні з моїх легень викачали майже два літри рідини, а потім прописали антибіотики, від яких з мене буквально злазила шкіра, а рот перетворився на одну суцільну рану.

В онкодиспансері трохи відкачали від такого лікування, давали кисневу маску і знеболювальні, від яких я добре спав, хоча і бачив дивні сни – але все одно розводили руками щодо того, як лікувати далі. Зрештою, я потрапив до Інституту раку, де лікарі мене кілька разів оглядали, проштрикали голками, аби вставити в легені трубки діаметром в один сантиметр, радились і нарешті прооперували, вирізавши все непотрібне – стравохід і добрячий шматок шлунку. Коли ж я трохи відійшов від операції, призначили 6 курсів хіміотерапії. Після цього – нагляд лікарів та контроль на комп’ютерній томографії кожні три місяці.

Читайте также:

Брифинг Минздрава – о текущей ситуации с коронавирусом

За канонами різних мотиваційних історій успіху, зокрема і колег, які “побороли рак” (с), після цього в мене мало б початись нове життя, повністю переосмислене та не схоже на попереднє. Я мав би цінувати кожну секунду, кожну мить, не витрачати даремно час на сварки та подібний негатив, найбільше часу приділяти рідним та близьким, щодня казати їм слова любові, а рутину та роботу вважати неминучим, але дріб’язковим тліном.

Читайте также:

Шмигаль: Ніхто нічого не збирається скасовувати. Зошити, в яких діти мають здавати ЗНО, уже розвезені на пункти здачі іспитів

Нісенітниця. Повна дурня.

Поки я потрохи набирався сил після операції та виснажливої хіміотерапії, життя навколо вперто не хотіло ставати іншим – навпаки, все вказувало на те, що провівши в лікарняній палаті приблизно пів року, я повернувся в той самий світ. Ті самі декорації, та сама (хоч і улюблена) робота, ті самі надії та сподівання. Відчуття “повстання з попелу” не відбулось – хотілось просто швидше забути пережите і осідлати рутину.

Історії про людей, переживших подібне і кардинально змінивших себе, здавались дешевими мотиваційними буклетами з тих, що продаються на заправках зі здоровенними наліпками “БЕСТСЕЛЕР НОМЕР ОДИН!” або “КНИГА, ЩО ЗМІНИЛА СВІТ!”. З дещо здивованою та розгубленою усмішкою спостерігав за історією Яніни Соколової – не через драматичність, а скоріше через надмірну категоричність та патетику в її постах в соцмережах: “поборола недугу”, “здолала рак”. І вже без усмішки їздив щотримісяці до Києва на обстеження.

Читайте также:

Кирилл Сазонов: Можно ли сегодня менять Конституцию? Я считаю, нужно. Пора!

Це як американські гірки, помножені на знання про те, що конструкція гірок може бути аварійною: кілька годин від проходження томографії до отримання результатів були просто нестерпним випробуванням. І два роки щоразу це закінчувалось щасливим “приземленням” – все гаразд, все на місці. Я вибігав з Інституту з прихованою усмішкою (відкрито усміхатись тут не прийнято), аби через три місяці повторити нервовий атракціон.

Проблеми почались минулого року.

Спочатку збільшились лімфовузли, за якими весь цей час найбільше спостерігали лікарі – на кілька міліметрів, але достатньо для того, аби професор прописав мені чи не найсильнішу хіміотерапію. Волосся випало після першого ж курсу – однієї ночі, засинаючи на кухні над ноутбуком, помітив на клавіатурі чималий шар волосся. Взявся за голову – і видер звідти жмут.

Утім, це не було найбільшою проблемою – побічні дії від хіміотерапії викидали на задвірки життя на кілька днів, коли так хотілось жити, працювати та бути частиною соціуму. Оптимізму, щоправда, додало проміжне обстеження після трьох курсів – лімфовузли почали зменшуватись, тож вирішили зробити ще два курси, а потім остаточно перевірити організм.

Абсолютно нічого не віщувало біди.

…Я лежав в номері мініготелю поблизу Інституту і не міг повірити своїм очам. В руках тримав телефон – на електронну пошту з лабораторії прислали висновок комп’ютерної томографії. І хоч я мало що там розумів, він не був схожий на ті висновки, які я отримував раніше, зовсім не схожий. Тремтливими пальцями набрав в ґуґлі “prolongatio morbi” і похолодів ще більше. Налякався. Не придумав нічого кращого, ніж одразу налякати свою дівчину, написавши їй панічне “хвороба повернулась”. У висновку йшлося про новоутворення, яке обволокло черевну артерію у кілька разів – і притисло до того ж ще кілька важливих судин. That`s all, folks.

Але найдивніше – разом зі страхом всередині відчувалось полегшення. Американські гірки щотримісяці були неабияким випробуванням – і от нарешті, ці випробування закінчились. Прийшов час випробувань інших – хіміотерапію цього разу лікарі доповнили опроміненням, встановивши чималий термін – 25 днів стаціонару. “No more games. No more bombs. No more fun”, як казав Доктор Гонзо. Принаймні, до кінця зими так точно.

Рясний сніг за вікном палати змінюється на напрочуд ясну, сонячну погоду – хоча ця зміна лиш на кілька хвилин, приміщення обдає світлом, і лікарняна палата на мить стає затишною. Принаймні, так, шкодуючи мене, малює власна свідомість – доведеться провести тут майже місяць. Що буде далі – поки не знає ніхто.

Очень плохоПлохоСреднеХорошоОтлично (Еще нет голосов, оставьте первым)
Загрузка...

Комментарии (0)

Чтобы оставить комментарий необходимо

"Любая политика всегда была и будет постоянным рассадником ненависти."

© Генри Адамс

Регистрация

(Максимальный размер файла 0,5Mb)

Восстановление паролю

Пожалуйста, введите ваш логин или адрес электронной почты.

Миха Чаплыга: Хроники идиотского шапито…

Россия запустила “крымский сценарий” в Беларуси

Степанов будет просить усиления контроля за соблюдением карантина

Твиттер будет обозначать аккаунты государственных деятелей и СМИ

Як змінити світ? Почни зі свого будинку

Зеленский поделился, чего ожидает от встречи “нормандской четверки” в Берлине

SpaceX отправила на орбиту еще 57 интернет-спутников Starlink

Журналіст: Проблема Ігоря Коломойського в тому, що він – пірат

Зеленский должен обрубить “наследие Свинарчуков” и дать “Мотор Сичи” шанс на развитие, – эксперты

Фейсбук разрешил своим сотрудникам работать на дому до июля 2021 года

Наталия Холоденко: Обида – вредна для нашего здоровья. Однако каждый раз снова становишься жертвой собственной механики чувств

Ухудшение эпидемической ситуации. Кабмин переходит на чрезвычайный режим работы

Работал с Обамой, Сандерсом и Меркель. В Беларуси политтехнолога Шклярова обвинили в подготовке беспорядков

Google может выпустить складной смартфон к концу 2021 года – СМИ

Ми всі – в небезпеці. Як зупинити другу хвилю коронавірусу

Бойкот для Дуди: як зміниться Польща після виборів і що це означає для України

На предприятии “Киевхлеб” в столице – вспышка коронавируса. Цех-пекарню закрыли на карантин

В Минске задержали украинских журналистов

Лента “Порядочная львовская пани” получила награду международного фестиваля

TikTok откроет информационный центр в Ирландии стоимостью $500 миллионов