Дискусія щодо подальшого розвитку людства в Україні не затихає. На відміну від Європи, де така дискусія практично не відбувається. Європа дискутує щодо минулого значно більше, ніж щодо теперішнього, а майбутнім вона цікавиться лише в якості розваг чи дозвілля.
Ані в Росії, ані в Китаї теж немає якихось дискусій щодо розвитку людства на майбутнє, там цим займаються окремі ентузіасти. Обмежена дискусія про майбутнє є лише в США.
Друга складність – проблема позиції “нереальних драконів”. Ця проблема полягає в тому, що позиція “нереальних драконів” розглядає позицію “чорних лебедів” як інтелектуально-гуманітарну безпорадність. Тобто з позиції “нереальних драконів” непрогнозованість “чорних лебедів” полягає значним чином у тому, що гуманітарні дослідження набагато менш розвинені, ніж дослідження природничо-інженерні. Відтак соціальна енергія людства головним чином спрямована на природничі наукові відкриття та інженерні винаходи, а не на гуманітарні наукові відкриття та соціальні винаходи.
Третя складність полягає у тому, що наука не є всеосяжним підприємством людства, якою вона була раніше. Унікальні речі, явища та процеси здатен генерувати конструктивізм, але постмодерністська здебільшого наука опирається онтології та транзитології конструктивізму як особливій соціальній практиці.
Хоча в історичному плані початкові підходи конструктивізму були сформулювані саме всередині постмодернізму, далі глобалізований постмодернізм став радикально опиратись розвитку конструктивізму, перетворивши його значним чином на спекулятивний реалізм і таким чином маргіналізувавши.
Головна теза – конструктивізм на відміну від науки не просто здатен працювати з унікальним, це і є його головний пафос. Конструктивізм не просто відмовляється від позиції сподівання на “чорних лебедів” в процесах цивілізаційного розвитку, він зорієнтований на “нереальних драконів” для активного творення нової цивілізації: 1) робота з інакшим не тільки в плані виявлення та пошуку, а в плані створення його; 2) на місце постмодерністської множини істин в одній реальності (в одні смисловій граматиці), він працює з різними реальностями (з різними смисловими граматиками); 3) головну активність він спрямовує не на руйнування наявного світового порядку, а на творення нових альтернативних світових порядків.
Тому що там є запит на радикальні зміни. Тобто люди сприймають цю пропаганду, тому що бачать в ній радикалізм і терпимо ставляться до архаїчності.
Архаїчна радикалізація Росії та ізоляціоністська політика США, які до цього домінували у світі, забезпечує лише руйнування існуючої системи, але вони не забезпечують перспективних змін, не забезпечують позитивних кроків по творенню нової світової системи.
Тобто зв’язка “політика+телебачення” давно перестала працювати на розвиток світового суспільства. Ця зв’язка працює лише на збереження існуючого порядку – існуючої влади та існуючого багатства.
Де взяти інноваційний дискурс?
Можливо, в соціальних мережах. Він там дійсно є. Але його існування там дуже непевне.
Які проблеми з соціальними мережами?
Їх не транслює телебачення, яке транслює бла-бла-дискурс. Тобто цей дискурс є маргінальним.
Окрім того, соціальні мережі містять замкнені кола комфортного спілкування, де тролів та контрдискурсантів викидають з комунікації (перетворюючи її на спілкування). Тобто соціальні мережі погано працюють з контрдискурсом.
Більше того, соціальні мережі не навчилися поки що організовувати практичну діяльність своїх учасників. Флеш-моб в соціальних мережах можна організувати, а складну соціальну чи політичну дію поки що там організувати неможна.
Тобто соціальні мережі, які здатні генерувати інноваційний дискурс, не здатні поширювати його масово (як це робить телебачення), не вміють вести контрдискурсивну комунікацію (як це робить телебачення) та не здатні організувати свою соціальну практику (як це робить традиційна політика).
Тобто з одного боку – соціальні мережі з інноваційним дискурсом без вагомої практики контрдискурсу та ефективної організації соціальної діяльності. З іншого боку – бла-бла-дискурс політики і винятково архаїчна контрдискурсія масового телебачення.
Отже поки що соціальні мережі лише моделюють інноваційний дискурс. Як інноваційний дискурс перетворити на масову контрдискурсійну комунікацію і як організувати інноваційну практику – невідомо.
Тут відповіді, типу – та все просто – не годяться. Бо це точно не просто. Це складно, в декілька кроків, зі складним соціальним механізмом взаємодії, з революцією на телебаченні, з революцією в політиці.
(Еще нет голосов, оставьте первым)