Коли тільки готувалася зустріч керівників Франції, Німеччини й України в німецькому Аахені, мало хто міг собі уявити, що вона відбудеться саме в момент інтенсивного обговорення наслідків рішення Дональда Трампа про вихід з іранської ядерної угоди. Спостерігачі, які висловлюються про цю зустріч, намагаються говорити про звичні пункти порядку денного – пожвавлення “нормандського формату”, нагадування про необхідність прискорення українських реформ. Загалом усе те, що зазвичай обговорюють на таких зустрічах.
Але для Анґели Меркель й Еммануеля Макрона зараз важливо зовсім інше – як Європі поводитися зі Сполученими Штатами після рішення Трампа, якими будуть глобальні наслідки виходу США з угоди з Іраном, яку роль в цих наслідки гратиме українська криза.
Цілком можливо, що Захід пройде крізь випробування цієї непростою ситуацією, проте вона здатна і внести серйозний розкол у відносинах між Сполученими Штатами і Європейським Союзом.
Але сьогодні українська криза, ситуація на Донбасі – на периферії інтересів Заходу. Ця криза на периферії інтересів Сполучених Штатів, тому що Трамп і його адміністрація стурбовані насамперед рішенням іранської проблеми і підготовкою зустрічі американського та північнокорейського лідерів. А на донбаському напрямку – взагалі повна тиша, бо ж Москва по суті заморозила процес консультацій Владислава Суркова і Курта Волкера.
І ця криза на периферії інтересів Європи, учасників “нормандського формату”, тому що основна лінія напруженості та взаємодії з Вашингтоном – на іранському напрямку. Макрон під час свого візиту в Росію говоритиме з Володимиром Путіним передовсім про Іран, а потім уже про Донбас і все інше. Євросоюз сьогодні потребує підтримки Москви для збереження угоди з Іраном – і тому, із прагматичних позицій, усі конфлікти з Росією можуть бути заморожені. Причому заморожені на тривалий час.
Яку користь для себе Україна могла б отримати з цієї ситуації? Знову-таки, із прагматичних позицій потрібно розуміти, що Макрон і Меркель ніяк не можуть реально вплинути на вирішення кризи на Донбасі. Та й Трамп не може. Реальний вплив може надати тільки кумулятивний ефект санкцій. Але треба триалий час, аби він дався взнаки, а рішення американського президента в довгостроковій перспективі підтримає на високому рівні нафтові ціни. Значить, у Путіна буде можливість на санкції особливої уваги не звертати.
Цю нездатність вплинути на рішення української кризи та бажання домовлятися з Путіним щодо Ірану потрібно обмінювати на підтримку українських реформ.
Простіше кажучи, якщо сьогодні наші партнери не можуть – і не хочуть – допомогти нам із вирішенням проблеми відновлення територіальної цілісності країни, то вони здатні допомогти зі внутрішніми змінами, зміцненням обороноздатності, продовженням реформ. Це те, що Захід може запропонувати і здійснити реально. Все інше в нинішній політичній ситуації перетворюється на лушпиння порожніх слів і обіцянок.
(Еще нет голосов, оставьте первым)